©
В 2023 році російські критики визнали цей фільм найкращим за останні 25 років, чим засвідчили не тільки високу худжоню якість фільму, а й своє бажання, щоб пророцтво Петра Луцика збулося: російський "простий народ" знищив олігархів власними руками.
У той час, коли фільм вийшов, лунали заклики зняти стрічку з прокату як провокацію. Побоювання були марними: "фільм, який погрожував мало не підпалити країну, пройшов тихо і, здається, відвалив на околиці кіноісторії".
Л. Аннинський: це "не те кіно, яке передає живий шелест реальності", а "кіно, що передає шелест іншого кіно". Історія селянської помсти "подається мовою сталінського кінематографу з його власними архетипами, жорсткою візуальною номенклатурою, насиченою пафосом та ідеологією". Андрій Плахов уточнює, що йдеться не стільки про ідеологію, скільки про "міфологію, колективні мрії" як невід'ємну частину будь-якого кіно.
Назва картини спрямовує до "Околиці" Барнета, стиль зображення - до "Землі" Довженка й оператора Демуцького, типажі - до "Чапаєва" і всієї міфології радянського монументального кіногеройства. Залишаючись безпомилково впізнаваною, вона водночас вивернута навпаки. Чого вартий хоча б Микола Олялін (символічно безликий Радянський Солдат з кіноепопеї "Визволення") в образі канібала-садиста у чорних шкіряних штанях. Або Юрій Дубровін у чапаєвській папасі - добрий дідусь із блиском ката в очах. І, нарешті, Олексій Пушкін - хворобливий юнак, який перетворюється в сталевого вождя - одночасна пародія на Павку Корчагіна і фанатичного Сотникова зі "Сходження".
Зара Абдуллаєва: "Лубочний монументалізм й епічна жорстокість "Окраїни" нівелюються гротесковою абсурдністю".
320