©
Книга Івана Качановського "The Russia-Ukraine War and its Origins: From the Maidan to the Ukraine War" викликала аномально високий інтерес як для академічного видання, що значною мірою пояснюється її публікацією у відкритому доступі (Open Access) та активним просуванням у соцмережі X (зокрема з боку Ілона Маска).
Згідно з офіційними даними та заявами наукової спільноти, динаміка переглядів і завантажень була такою:
Передпублікаційний період: Ще до офіційного виходу книги її сторінка на сайті видавництва зафіксувала близько 159 000 переглядів.
Через три місяці (станом на квітень 2026 року) показник зріс до 248 000 завантажень.
Загалом, за словами Качановського, усі його академічні публікації на порталах видавництв та дослідницьких сайтах сумарно набрали понад 2 мільйони прочитань та завантажень.
Така популярність стала одним із головних аргументів критиків. Понад 100 науковців у своєму наголосили, що ці високі цифри свідчать не стільки про наукову цінність роботи, скільки про ефективність алгоритмів соцмережі X та підтримку Маска, що сприяє поширенню суперечливих наративів серед широкої аудиторії.
ХТО ВИДАВ?
Palgrave Macmillan (яке є частиною великої видавничої групи Springer Nature) вважається одним із найпрестижніших та найвпливовіших наукових видавництв у світі, особливо в галузі гуманітарних та соціальних наук. Palgrave Macmillan має репутацію провідного видавця літератури з політології, міжнародних відносин, історії, соціології та економіки.
Видавництво має довгу історію (Macmillan засноване у 1843 році) і за цей час публікувало роботи таких гігантів, як Джон Мейнард Кейнс, Льюїс Немір та Томас Гарді.
У 2015 році Palgrave Macmillan стало частиною Springer Nature — глобального видавничого гіганта, який також видає найцитованіший науковий журнал світу Nature. Це забезпечує видавництву величезні ресурси для дистрибуції та цифрового просування наукових праць.
Усі рукописи проходять багатоетапну незалежну перевірку експертами відповідної галузі (Peer Review). Публікація в Palgrave Macmillan є ознакою того, що робота відповідає високим академічним стандартам методології та обґрунтованості (незалежно від того, наскільки суперечливими можуть бути висновки автора).
Книги видавництва індексуються у провідних наукових базах даних (Scopus, Web of Science), що важливо для кар'єри вчених. У багатьох університетських рейтингах публікація монографії в Palgrave Macmillan прирівнюється за вагою до публікацій у видавництвах Оксфорда (Oxford University Press) або Кембриджа (Cambridge University Press).
Той факт, що книга Івана Качановського вийшла саме в Palgrave Macmillan, дає прихильникам автора підставу стверджувати, що його робота — це серйозне наукове дослідження, яке пройшло сито академічного відбору, а не просто політичний памфлет.
Водночас критики зазначають, що навіть авторитетні видавництва іноді публікують суперечливі праці, якщо вони формально дотримуються наукового апарату, і це стає приводом для гострих дискусій усередині наукової спільноти.
РЕАКЦІЯ ВИДАВНИЦТВА НА КОЛЕКТИВНИЙ ЛИСТ ВЧЕНИХ
Відповідь Springer Nature (та безпосередньо Palgrave Macmillan) на колективний лист понад 100 науковців була стриманою, але принциповою. Видавництво фактично стало на бік свободи академічного слова, незважаючи на безпрецедентний тиск.
Представники Springer Nature заявили, що книга пройшла стандартну процедуру подвійного сліпого рецензування (double-blind peer review). Це означає, що незалежні експерти оцінили методологію та доказову базу рукопису ще до його публікації та визнали їх придатними для друку. Видавництво підкреслило, що воно не є цензором ідей. Їхня роль — забезпечити якість наукового апарату, а не визначати, яка політична інтерпретація подій є «правильною». Вони зазначили, що суперечливі теми мають обговорюватися в межах наукових дискусій, а не шляхом заборони книг.
Попри заклики критиків відкликати (retract) книгу через її нібито «пропагандистський» характер, видавництво відмовилося це зробити. Вони аргументували це тим, що для відкликання потрібні докази наукового шахрайства, плагіату або грубих фактичних помилок, а не незгода з висновками автора.
Видавництво запропонувало критикам використовувати академічні інструменти: писати рецензії у відповідь, проводити власні дослідження та публікувати контраргументи у наукових журналах.
КРИТИКА: ХТО “ПРОТИ”, ХТО “ЗА”, ХТО АКАДЕМІЧНО РОЗБІРЛИВИЙ?
Відгуки на книгу Івана Качановського є вкрай полярними й варіюються від визнання «сміливим дослідженням» до звинувачень у просуванні прокремлівських наративів.
Ключові аргументи підписантів колективного листа вчених (серед яких такі знані у світі фахівці, як Андреа Граціозі, Андреас Каппелер, Хіроакі Куромія, Кай Струве та Філіп Тер) такі:
- автор вводить читачів в оману, перекладаючи провину за агресію РФ на внутрішні проблеми України та політику Заходу;
- робота Качановського просуває тезу про «вторинність» російського імперіалізму як фактора вторгнення, що збігається з аргументами офіційної російської пропаганди;
- Качановський фокусується на помилках Києва та Вашингтона, практично ігноруючи дії Москви як першопричину.
З іншого боку, книга отримала підтримку серед прихильників «ревізіоністського» підходу в історії та політології. Деякі західні експерти (наприклад, Річард Саква та Девід Лейн) називають роботу Качановського «ретельним і чесним аналізом» складних та міфологізованих подій сучасної історії України. Книгу хвалять за величезний обсяг опрацьованих першоджерел, включаючи відеоматеріали, радіоперехоплення та свідчення очевидців, особливо в частині, що стосується розстрілів на Майдані.
Почесний професор Кентського університету Річард Саква та професор Кембриджу Девід Лейн вважають роботу Качановського важливою, оскільки вона кидає виклик загальноприйнятому баченню причин війни, яке вони вважають спрощеним. Також вони акцентують увагу на тому, що автор роками збирав доказову базу (відео, судові записи, свідчення), намагаючись реконструювати події на Майдані з похвилинною точністю. Для таких дослідників, як Саква, книга є цінною через спробу проаналізувати роль внутрішніх українських факторів та вплив Заходу, а не лише дії Кремля.
Водночас варто враховувати контекст: і Саква, і Лейн відомі своїми роботами, де вони часто критикують розширення НАТО та зовнішню політику Заходу, що робить їхню прихильність до тез Качановського цілком очікуваною в рамках їхнього світогляду.
Річард Саква (Richard Sakwa) — британський політолог, почесний професор російської та європейської політики Кентського університету. Він вважається одним із найбільш відомих західних дослідників Росії, чиї погляди часто називають ревізіоністськими або такими, що симпатизують російській позиції. Саква є автором резонансної книги «Лінія фронту — Україна: Криза в прикордонні» (Frontline Ukraine, 2015) та низки праць про Путіна та «Другу холодну війну». Саква стверджує, що Захід знехтував безпековими інтересами Росії після розпаду СРСР. Він вважає, що НАТО мало б бути розпущене, а натомість воно почало експансію, що створило «дилему безпеки». У своїх працях він часто називає події 2014 року «переворотом» (або «революцією-переворотом») і вважає, що криза була спровокована нездатністю України побудувати інклюзивну, багатокультурну модель держави. Професор просуває думку, що Захід не зміг інтегрувати Росію в нову систему європейської безпеки, що призвело до «втраченого миру» та нинішньої повномасштабної війни. На відміну від багатьох колег, Саква часто описував режим Путіна як «консервативний», а не «експансіоністський», стверджуючи, що дії РФ є реакцією на зовнішній тиск, а не внутрішньою жадобою до територій. Через свої погляди Саква має суперечливу репутацію: він є учасником дискусійного клубу «Валдай» (майданчик, афілійований з Кремлем) та почесним професором МДУ. Також він виступав коментатором на каналі RT та на заходах організації Stop The War Coalition. Відомі дослідники, такі як Тарас Кузьо, прямо називають його «пропутінським вченим» за ігнорування суб'єктності України та повторення наративів російської пропаганди. Інші рецензенти критикують його за одностороннє висвітлення конфлікту як провини виключно Заходу та Києва. Саква залишається одним із небагатьох західних академіків, які продовжують публічно підтримувати тезу про те, що саме «політичний Захід» є головним агресором у конфлікті.
Девід Лейн (David Lane) — відомий британський соціолог, почесний професор Кембриджського університету (коледж Еммануїл). Він спеціалізується на вивченні СРСР, пострадянської Росії, процесів трансформації та класових структур. Девід Лейн, подібно до Річарда Сакви, є представником критичного напряму в західній академії, який часто називають «ревізіоністським». Лейн позитивно оцінює дослідження Івана Качановського про розстріли на Майдані. Він зазначав, що робота Качановського «переконливо показує», що загибель людей була справою рук «правого крила агітаторів», а не лише силовиків Януковича. У своїх роботах, наприклад, у статті «Міжнародний контекст: Росія, Україна та дрейф до конфронтації Схід-Захід», Лейн стверджує, що політика Путіна щодо України є «оборонною та реактивною» відповіддю на розширення НАТО та ЄС. Лейн розглядає події Євромайдану не як народне повстання, а як частину геополітичної трансформації та «цивілізаційного зіткнення», де внутрішні розколи в Україні були використані зовнішніми гравцями. Як соціолог, Лейн аналізує конфлікт через призму регіональної нерівності та боротьби еліт, вказуючи на те, що інтеграція України в ЄС має серйозні економічні наслідки, які поглиблюють внутрішні поділи.
Лейн є автором багатьох книг, серед яких «Russia in Transition» (Росія в перехідний період) та «The Capitalist Transformation of State Socialism». Він також часто виступає на майданчиках, де критикують ліберальний міжнародний порядок. Його погляди публікуються в таких виданнях, як International Critical Thought.
Як і у випадку з Саквою, українська наукова спільнота та багато західних експертів гостро критикують позицію Лейна, вважаючи її такою, що ігнорує суб’єктність українського народу та фактично виправдовує російську агресію, перекладаючи відповідальність на Захід та Київ.
Окрім Річарда Сакви та Девіда Лейна, книгу підтримали деякі інші публічні постаті та науковці, що часто займають критичну або ревізіоністську позицію щодо західного мейнстриму (Джеффрі Сакс, професор Колумбійського університету, Тарік Сиріл Амар, історик та колумніст (співпрацює з RT), Роджер Мак Гінті, професор Даремського університету та редактор серії Rethinking Political Violence у видавництві Palgrave Macmillan, де вийшла книга;включення книги до цієї серії свідчить про підтримку її наукової значущості в межах певної академічної ніші.
У рецензії для видання The Political Quarterly книгу називали «tour de force» (видатним досягненням) у сфері збору доказів та спробою розплутати суперечливі наративи, що оточують війну.
The Political Quarterly — це авторитетний британський академічний журнал, заснований у 1930 році, який спеціалізується на політичному аналізі, державній політиці та соціальних питаннях. Видання відоме своєю лівоцентристською спрямованістю та прагненням обговорювати складні теми доступною мовою. Автор рецензії, Мері Дежевські (Mary Dejevsky), відома британська журналістка-міжнародниця та колишня кореспондентка The Independent у Москві, Парижі та Вашингтоні, відмітила, що робота Качановського є «найближчою спробою» розібратися в масі суперечливих наративів, які супроводжують війну з самого початку. У рецензії згадується класифікація війни Качановським як одночасно міждержавної (РФ проти України), громадянської (внутрішній конфлікт) та проксі-війни (НАТО проти РФ): “Провалена Стамбульська угода – це ще один пункт, щодо якого Качановський ставить під сумнів західний консенсус, посилаючись на численні джерела, що підтверджують думку про те, що угода була не лише прийнятною для України, але й вже була парафована, якщо не підписана, коли прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, діючи як посланець США, закликав Зеленського скасувати її. Поганий мир, стверджує він, завжди буде кращим для України, ніж хороша війна.
Серед інших аспектів західного та/або українського консенсусу, які оскаржує Качановський, є цифри жертв, які, за його словами, вищі для України, ніж визнав Київ; заяви про поширені російські воєнні злочини та звинувачення в тому, що Росія атакувала цивільне населення: частка жертв серед цивільного населення, за його словами, набагато нижча, ніж у багатьох недавніх конфліктах, зокрема на Балканах.
Однак було б неправильно вважати Качановського таким, що схиляється до співчуття до Росії. Загалом, його оцінка набагато більш нюансована, ніж у деяких аналітиків, які відхиляються від панівного консенсусу між Україною та Заходом.
Він звинувачує Росію, наприклад, у надмірній реакції та порушенні міжнародного права під час анексії Криму, і аналогічно стверджує, що твердження Росії про те, що її вторгнення у 2022 році було превентивним заходом проти неминучої української та/або західної загрози, були безпідставними. Якщо якась загроза й була, то вона не була неминучою. Він також відкидає російський опис вторгнення як спеціальної військової операції. Як тільки кількість жертв перевищила 1000, каже він, це стало війною. Щодо того, яку війну він описує як одночасно громадянську (внутрішньодержавну) війну між різними групами українців, міждержавну війну (між Росією та Україною) та опосередковану війну між США або НАТО та Росією. Він також категорично відкидає твердження Росії про те, що Зеленський або його уряд мають симпатії до ультраправих”.
В межах проекту “Историческая экспертиза” деякі тези Качановського отримали схвальні відгуки від соціолога Іллі Кононова, істориків Сергія Ерліха, Марти Гавришко та Юрія Латиша, але тези про “громадянську війну” та справжні витоки війни ці фахівці у переважній більшості не підтримали.
143