©
Напередодні 51-го фестивалю FilmNewEurope звертав увагу на масштаб цьогорічної програми: до головного конкурсу увійшли 16 фільмів, серед яких п’ять повнометражних режисерських дебютів. Англомовна редакція Polskie Radio назвала Гдиню найбільшим польським кінофестивалем і наголосила на її ролі головної платформи для польського кіно. Фестиваль проходив 21–26 вересня і цього року збігся одразу з двома важливими ювілеями та подіями: 100-річчям отримання Гдинею міських прав і 60-річчям Асоціації польських кінематографістів. Крім того, 27 липня 2026 року модерністський центр Гдині було внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Особливу увагу ще до початку фестивалю привертала «Вітчизна» («Ojczyzna») Павела Павліковського (Paweł Pawlikowski) — фільм, який Польща висунула на премію «Оскар» у категорії найкращого міжнародного фільму. На Каннському кінофестивалі 2026 року Павліковський отримав за нього нагороду за режисуру. У Гдині його стрічка опинилася поруч із новими роботами Яна Комаси (Jan Komasa) та Агнєшки Смочинської (Agnieszka Smoczyńska) і ще до фінального вердикту входила до числа головних претендентів на «Золотих левів». Серед фаворитів називали також «Крізь стіну» («Przez ścianę») Мацея Собєщанського (Maciej Sobieszczański).
Мацей Собєщанський, PAP/Adam Warżawa
У підсумку головну нагороду отримало саме «Крізь стіну». Фільм Собєщанського став одним із головних підсумків фестивалю, здобувши шість нагород. Culture.pl зазначає, що частина рішень журі на чолі з Кшиштофом Зануссі (Krzysztof Zanussi) виявилася несподіваною, однак перемога «Крізь стіну» не була цілковитою несподіванкою: стрічку ще до оголошення результатів називали серед головних фаворитів.
Міжнародний вимір фестивалю цього року доповнила спеціальна спільна ініціатива FIPRESCI та Польського фестивалю художніх фільмів у Гдині. До 30-річчя від дня смерті Кшиштофа Кесльовського (Krzysztof Kieślowski) Міжнародна федерація кінокритиків представила збірку із семи есеїв, написаних критиками з Південної Африки, Німеччини, Бразилії, Індії, Ірану, Італії та Великої Британії. Географія авторів тут важлива не менше за сам предмет дослідження: Кесльовського прочитують уже не лише як представника польської кінематографічної традиції, а як режисера, чия творчість продовжує існувати в різних культурних і критичних контекстах.
Водночас найвиразніша критична реакція на окремі конкурсні фільми цього року походила саме з польської преси. «Крізь стіну» ще до оголошення результатів стало одним із відкриттів фестивалю. Міхал Пєпюрка (Michał Piepiórka) у Filmweb відзначив дисципліновану, мінімалістичну форму фільму та послідовність режисерського рішення. Інший оглядач Filmweb, Яцек Циґан (Jacek Cygan), назвав стрічку «темною конячкою» Гдині та особливо відзначив Марію Дембську (Maria Dębska). Барбара Голлендер (Barbara Hollender) у Rzeczpospolita звернула увагу на зовсім інший аспект — силу кінематографічної форми. Вона описала чорно-білий фільм, побудований переважно на великих планах облич, рук і пальців, що вистукують азбуку Морзе, і зауважила: після завершення сеансу глядачі виходили із залу в тиші, яка, на її думку, стала найточнішою рецензією на побачене.
Марія Дембська\Фото: Бартош Мрозовський / Kino Świat
«Крізь стіну» розповідає реальну історію Вєслави Пайдак (Wiesława Pajdak) та Єжи Сьмєховського (Jerzy Śmiechowski), які познайомилися 1947 року в сталінській в’язниці на Раковецькій у Варшаві. Їхні камери розділяла стіна, а перший контакт відбувся за допомогою повідомлень, вистуканих азбукою Морзе. Собєщанський свідомо відмовляється від традиційної історичної реконструкції: камера наближається до облич, рук, фактури стін і предметів, а мовчання стає одним із головних засобів оповіді. Цікаво, що реакція публіки також підтверджувала силу фільму. У конкурсі на «Золотого Клакера» — нагороду Radio Gdańsk за найдовші оплески — «Крізь стіну» посіло друге місце: після показу глядачі аплодували 7 хвилин 32 секунди. Попереду опинився лише «Час, якого не було» («Czas, który nie nadszedł») Юлії Роговської — 8 хвилин 36 секунд.
Лукаш Рондуда (Łukasz Ronduda) та Наталія Гжегожек (Natalia Grzegorzek) — «Срібні леви» за «Скажи мені, що ти відчуваєш» («Powiedz mi, co czujesz»), PAP/Adam Warżawa
Фінальний результат виявився переконливим. Окрім «Золотих левів» за найкращий фільм, «Крізь стіну» отримало нагороду за операторську роботу Йоланти Дилевської (Jolanta Dylewska), нагороду журналістів і журналісток, відзнаку Асоціації кінотеатрів авторського кіно, приз Польської федерації дискусійних кіноклубів «Дон Кіхот» та нагороду фестивалів і оглядів польського кіно за кордоном.
The 51st Polish Film Festival in Gdynia: How the International Film Press Viewed It
Ahead of the 51st Polish Film Festival in Gdynia, FilmNewEurope drew attention to the scale of this year’s programme: 16 films were selected for the Main Competition, including five feature-length directorial debuts. The English-language edition of Polskie Radio described Gdynia as Poland’s largest film festival and emphasised its role as the country’s leading platform for Polish cinema. Held from 21 to 26 September, this year’s festival coincided with two significant anniversaries and milestones: the centenary of Gdynia receiving city rights and the 60th anniversary of the Polish Filmmakers Association. On 27 July 2026, meanwhile, Gdynia’s Modernist Centre was inscribed on the UNESCO World Heritage List.
Particular attention before the festival centred on Ojczyzna (Fatherland) by Paweł Pawlikowski, Poland’s submission for the Academy Award for Best International Feature Film. At the 2026 Cannes Film Festival, Pawlikowski received the Best Director award for the film. In Gdynia, it competed alongside new works by Jan Komasa and Agnieszka Smoczyńska and was regarded as one of the leading contenders for the Golden Lions even before the jury announced its verdict. Also among the films widely seen as contenders was Przez ścianę (Through the Wall) by Maciej Sobieszczański.
In the end, it was Through the Wall that took the festival’s top prize. Sobieszczański’s film emerged as one of the defining works of this year’s festival, winning six awards. Culture.pl noted that some of the decisions by the jury, chaired by Krzysztof Zanussi, proved surprising, although the victory of Through the Wall itself was not entirely unexpected: the film had already been regarded as one of the leading contenders before the awards were announced.
The festival’s international dimension was further strengthened by a special joint initiative between FIPRESCI and the Polish Film Festival in Gdynia. To mark the 30th anniversary of the death of Krzysztof Kieślowski, the International Federation of Film Critics presented a collection of seven essays by critics from South Africa, Germany, Brazil, India, Iran, Italy and the United Kingdom. The geographical range of its contributors is almost as significant as the subject itself: Kieślowski is now being read not simply as a major figure of Polish cinema, but as a filmmaker whose work continues to resonate across different cultural and critical traditions.
At the same time, the most substantial critical response to individual films in the competition came from the Polish press. Through the Wall had already emerged as one of the festival’s discoveries before the winners were announced. In Filmweb, Michał Piepiórka praised the film’s disciplined, minimalist form and the consistency of Sobieszczański’s directorial approach. Another Filmweb critic, Jacek Cygan, described it as Gdynia’s “dark horse” and singled out Maria Dębska for particular praise. In Rzeczpospolita, Barbara Hollender focused on a different aspect: the film’s cinematic language. She described a black-and-white work built largely around close-ups of faces, hands and fingers tapping out Morse code, and noted that audiences left the screening in silence — a response she regarded as the most telling review of the film itself.
Through the Wall tells the true story of Wiesława Pajdak and Jerzy Śmiechowski, who met in 1947 in the Stalinist prison on Rakowiecka Street in Warsaw. Their cells were separated by a wall, and their first contact came through messages tapped out in Morse code. Sobieszczański deliberately avoids conventional historical reconstruction. The camera moves close to faces, hands, the textures of walls and everyday objects, while silence becomes one of the film’s principal narrative devices.
The audience response also testified to the film’s impact. In the competition for the Golden Klakier — the Radio Gdańsk award for the longest applause — Through the Wall came second, with audiences applauding for 7 minutes and 32 seconds after the screening. It was surpassed only by Czas, który nie nadszedł (The Time That Never Came) by Julia Rogowska, which received 8 minutes and 36 seconds of applause.
The final tally was substantial. Alongside the Golden Lions for Best Film, Through the Wall received the award for cinematography by Jolanta Dylewska, the Journalists’ Award, the Art House Cinema Association award, the Don Quixote Prize from the Polish Federation of Discussion Film Clubs, and the award presented by Polish film festivals and showcases abroad.
224