©
У жовтні 2012 року офіційний журнал Американської асоціації нейропсихіатрів опублікував статтю «Роль психотичних розладів в історії релігії». Автори - знані доктори медицини (Еван Д. Мюррей, Майлз Г. Каннінгем і Брюс Г. Прайс), з авторством багатьох статей і досліджень, які не залишають іншого шансу, окрім як ставиться до всього ними написаного з високим ступенем уваги (для нашого контексту досить вказати, що це в жодному разі не якісь там американські Комаровські, які прагнуть визнання в широкої публіки).
Стаття викликала широкий резонанс, але, як це часто буває з наукомісткими, але «незручними» матеріалами, незважаючи на великий індекс цитованості та кількість посилань на наукові статті всередині самої статті (загальною кількістю 100 штук, що доволі багато, оскільки середня кількість посилань в одній статті в цьому журналі дорівнює 18 шт.), у ширше поле культурного обігу не ввійшла. Причина зрозуміла: автори недвозначно дають зрозуміти, що засновники світових релігій страждали тими чи іншими психічними розладами. Такий висновок тим більше виглядав сканадально, оскільки діагнози - або не діагнози, а припущення, що такі діагнози можна було б поставити, - робили ретроспективно і, зрозуміло, за умов відсутності огляду пацієнтів - практика, яка, загалом, сама по собі знаходиться поза межами прийнятих у цій галузі стандартів.
Але не викликає сумніву той факт, що автори цього матеріалу досить добре обізнані з усіма найтоншими нюансами цих вимог, через що значна частина згадуваної статті припала на відповідні застереження. Зокрема, вже в анотації до статті вони вказують, що «аналіз показує, що в цих людей [релігійних діячів] були переживання, схожі на ті, що зараз визначають як психотичні симптоми, що дає підстави припустити, що їхні переживання могли бути проявами первинних або пов'язаних з афективними розладами психотичних розладів. Обґрунтування цього припущення обговорюється в кожному випадку з диференціальним діагнозом, однак до таких висновків застосовуються обмеження, властиві ретроспективному діагностичному дослідженню».
Крім того, автори знайшли й інший спосіб подати цей матеріал у такий спосіб, щоб він не викликав зайвого невдоволення: «Ці результати підтверджують можливість того, що люди з первинними психотичними симптомами та психотичними симптомами, пов'язаними з афективними розладами, справили величезний вплив на формування західної цивілізації. Сподіваємося, що ці висновки призведуть до зростання співчуття і розуміння людей, які живуть із психічними захворюваннями». Аргумент, що й казати, вагомий, тим більше він значущий насамперед для лікарського середовища. Однак широка публіка - це дуже далека від медицини і науки сфера, і в культурному полі важливим є не стільки погляд на сьогодення крізь призму минулого, скільки зворотне - ревізія минулого під скальпелем безпристрасного наукового погляду. У цьому сенсі розпочата видними вченими експедиція виглядає вельми і вельми зухвалою, однак і не менш ґрунтовною. Для віруючих людей - так взагалі викликом. Однак слід зазначити, що цей матеріал спіткала традиційна доля «незручної правди»: у середовищі тих, хто її не сприймає, цей погляд вважають за краще не помічати, а в тих колах, де наукомістка (у цьому разі - так просто медична) рефлексія знаходить своїх прихильників, її представники не докладають особливих зусиль, щоб поширити свої відкриття на ширші, ніж суто медичні, кола громадськості. Проте з плином часу всі аргументи залишаються представленими у своїй обнадійливій правоті та незмінності, оскільки не зустрічають жодної критичної боротьби мовою аргументів - опоненти обирають замовчування як єдину зброю. Чи зброя це насправді - ми знатимемо тільки після закінчення якогось великого проміжку часу. Зараз ми можемо лише дати огляд. Будемо вважати, що це перелік того, що кваліфіковані фахівці вважають важливим повідомити широкому загалу.
Огляд
Свою статтю автори передують описом такого прикладу. «Чоловік у віці близько 20 років, який страждає на параноїдальну шизофренію, під час неврологічного обстеження розповів, що вміє читати думки і що впродовж багатьох років чув голоси, які розповідають про друзів і незнайомців. Він вірив, що був обраний Богом, щоб дати людству настанови. Антипсихотичні препарати, прописані йому психіатрами, послаблювали ці здібності і зменшували кількість голосів, тому він не хотів їх приймати. Він запитував: «Звідки ви знаєте, що голоси не справжні?» «Звідки ви знаєте, що я - не Месія?» Він вказував на те, що: «Бог і ангели розмовляли з людьми в Біблії». До цього прикладу слід додати, що практично в кожній клініці в будь-якій точці світу можна зустріти подібні приклади. Лікарі стикаються з цим уже добру сотню років, проте мало хто з них наважився прокласти логічний ланцюжок від конкретних пацієнтів до засновників світових релігій, і може здатися, що не відбувається це тому, що такі епізоди поодинокі й не заслуговують на узагальнюючі висновки. У зв'язку з цим автори наводять невтішну і вражаючу статистику: «До 60% хворих на шизофренію мають релігійні манії, які полягають у тому, що вони вважають себе святими, Богом, дияволом, пророком, Ісусом або іншою важливою особистістю».
Використовуючи вичерпний референційний ряд, автори статті наводять переконливі аргументи, що Авраам, Мойсей, Ісус і Св. Павло - всі четверо без винятку - мали у своїй поведінці ознаки слухових і зорових галюцинацій, гіпер-релігійності, самозбільшення, маревних ідей і параної. Всі ці випадки пов'язані з конкретними письмовими свідченнями, і, зрозуміло, кожен з них має ту чи іншу особливість.
Так, аналізуючи деякі переживання Авраама, автори не забувають, наприклад, нагадати, що містичні переживання можуть бути пов'язані з вживанням галюциногенних речовин, проте відразу ж обережно резюмують, що «так, рослини з психоактивними властивостями стародавні ізраїльтяни цінували, але прямих доказів їхнього реального використання для викликання містичних переживань у цієї групи населення не виявлено». Чи достатній це аргумент - це кожен може вирішити самостійно. Так чи інакше, але розвповідь про Авраама закінчується простим і лаконічним висновком: «Авраам - найраніший випадок можливого психотичного розладу, відомий нам з літератури».
Ретельно аналізуючи поведінкові характеристики Мойсея, автори роблять висновок, який виглядає дещо жорсткішим, ніж у випадку з Авраамом (я свідомо опускаю увесь перебіг їхніх міркувань, оскільки він, зрозуміло, повністю спирається на ще менш загальнодоступну медичну термінологію, аніж це виглядатиме в узагальнюючих висновках):
«У Біблії немає жодних вказівок на те, що Мойсей відчував метаболічні дисрегуляції або що він використовував галюциногенні інтоксиканти як пояснення своїх поведінкових або перцептивних змін. Також немає жодних ключових ознак, як уже зазначалося раніше, які б вказували на епілепсію як причину містичних переживань. Він прожив довге життя, понад 100 років, що говорить проти наявності прогресуючих медичних або неврологічних захворювань. Критеріям діагностики PS (параноїдна шизофренія) відповідає переважання марення і галюцинацій за відсутності дезорганізації, негативних психіатричних симптомів або когнітивних порушень. У деяких людей із PS (параноїдною шизофренією) спостерігається підвищена схильність до насильства. Підвищена схильність Мойсея до насильства може розглядатися як підтвердження діагнозу PS. Розумними діагностичними альтернативами можуть бути PD NOS, біполярний розлад і шизоафективний розлад. Якщо авторство перших п'яти книг Біблії приписується Мойсею, то біполярний розлад або, можливо, шизоафективний розлад були б більш сумісні з його письменницькими здібностями». Утім, це не висновок, а певний набір припущень, кожне з яких має свою доказову базу, викладену авторами цієї статті не тільки в подробицях, а й з багаторазовими посиланнями на роботи вузькопрофільних фахівців.
Випадок Ісуса Христа - найцікавіший для наших сучасників - посідає в цьому дослідженні найменше місце. Автори констатують, що «судячи з усього, його [симптоматичні] переживання Ісуса можуть бути потенційно концептуалізовані в рамках PS (параноїдної шизофренії) або психозу NOS [у цьому разі, як і у випадку з Авраамом і Мойсеєм, автори вдаються до цих визначень як до того, що мало місце щонайменше - АП]. Інші розумні варіанти можуть включати біполярний і шизоафективний розлад». Розгляд особистості Ісуса завершується відносно докладними міркуваннями про те, як здійснене ним «самогубство за дорученням» розглядається в психіатричних системах координат: «У Новому Завіті розповідається про те, що Ісус знав, що люди мають намір вбити його, і певний час робив кроки, щоб уникнути небезпеки, проте згодом він все-таки дозволив себе затримати. Він заздалегідь пояснив своїм послідовникам необхідність своєї смерті як прелюдії до свого повернення (Матвія 16:21-28; Марка 8:31; Іоанна 16:16-28). Якщо все сталося саме так, як описано, то Ісус, схоже, навмисно поставив себе в обставини, в яких він передбачав свою страту. Хоча шизофренія пов'язана з підвищеним ризиком самогубства, цей випадок не є типовим. [...] Самогубство за дорученням описується як «будь-який інцидент, у якому людина, схильна до суїциду, змушує іншу людину здійснити свою смерть». Існує потенційна паралель між переконаннями і поведінкою Ісуса перед смертю і тим, хто навмисно здійснює самогубство за дорученням». У цьому описі для нас важливо, що Ісус - як, мабуть, і декотрі його послідовники, - свідомо сприяв утіленню заздалегідь продуманого драматургічного плану, в якому він виступав у ролі жертви і кульмінацією якого є його вбивство. У термінах психіатрії, як лаконічно вказують автори, не особливо вдаючись до інших аспектів поведінки засновника світової релігії, це називається «самогубство за дорученням». Характерно, що саме на цьому аспекті діяльності Ісуса автори сконцентрували свою основну увагу. І це анітрохи не дивує, якщо добре придивитися до сучасних проблем. Річ у тім, що до цього ж типу сюжетів можна віднести і практику терористів: індивідуальну чи групову, лівих чи правих - не має значення, для медичної системи координат ці визначення нічого не доповнюють і не відміняють, оскільки перебувають поза полем значущих величин. Отже, просто зазначимо: історія зі свідомим виставленням себе в ролі жертви і, як логічне завершення такого сюжету, жертви згубної, розглядається психіатрами як частина суїцидальної драматургії - навмисного «самогубства за дорученням». Автори жодним чином не пов'язують феномен Ісуса з широкими соціальними та культурними феноменами, які тісно з ним пов'язані або перебувають із ним лише в опосередкованій залежності (тут доречно вказати, що політичні сюжети колективних моделей розвиваються за тією самою логікою, що й індивідуальні, і про це також є кілька окремих рефлексій), проте не можна не зазначити, що сам факт сакральності релігійного лідера та його вчення в ключовій своїй частині такими тому і є, що в трагічній та, як заведено казати, фатальній (тобто невідворотній за людських зусиль - а нам важливо, що це так само й характеристика тяжкого захворювання) послідовності його діянь факт добровільного принесення себе в жертву є ключовим. Велич лідера і його вчення саме цим і пояснюються - добровільним принесенням себе в жертву.
Ты видишь, ход веков подобен притче
И может загореться на ходу.
Во имя страшного ее величья
Я в добровольных муках в гроб сойду.
Ця «страшна», як писав Пастернак, велич для багатьох слугує привабливою і незаперечною вже 2000 років, але психіатри обережно називають це «самогубством за дорученням», і їм, мовою медицини, нема чого заперечити. Завершує аналіз психотичних симптомів релігійних діячів історія Святого Апостола Павла. Автори відхиляють гіпотезу, що стани Св. Павла пояснюються тим, що він страждав на скроневу епілепсію: «Його перцептивні переживання, мінливість настрою, симптоми самозвеличення, підвищена заклопотаність релігійною чистотою і паранояльні симптоми можуть бути розцінені як такі, що нагадують захворювання психотичного спектра. Психіатричні діагнози, які могли б охопити сукупність його переживань і проявів, можуть включати параноїдну шизофренію, психоз NOS, психоз, пов'язаний із розладом настрою, або шизоафективний розлад».
З незрозумілої мені причини автори не виокремлюють той факт, що, за їхньою версією, усім чотирьом релігійним діячам, яких вони розглядають, був притаманний, найімовірніше, насамперед один різновид захворювання: параноїдна шизофренія. Цей факт просто варто відзначити й мати, так би мовити, у прикупі, який доречно пред'явити своїй свідомості, коли справа дійде до розбору узагальнень чи застережень ширшого характеру.
Якраз рівно вся друга половина розглядуваної статті й присвячена подібного роду узагальнювальним висновкам і застереженням, серед яких немає жодного, що не заслуговувало б на окрему увагу. Комусь, хто має релігійні переконання, деякі з них видадуться цікавішими й переконливішими, ніж інші. І навпаки. Можна сказати, що автори зробили все необхідне для того, щоб нікому не вдалося перетягнути їхні медичні висновки та гіпотези на той чи інший бік оціночної методики релігійних феноменів. У цьому й полягає важлива і, мабуть, із часом дедалі більша роль психіатричної редукції релігійних феноменів.
Не бачу нічого більш слушного, ніж навести ключові тези результативної частини цієї роботи (можливо, не ключові, а ті, що видаються сьогодні актуальнішими, ніж інші):
1. Ретроспективний діагноз також може бути визнаний порушенням медичних принципів, оскільки медичний висновок виносять щодо пацієнта, якого ніхто не бачив і не оглядав.
2. Слід визнати, що медичні аналізи, зрештою, можуть бути хибними або неповними і завжди мають бути відкриті для перегляду при появі нової інформації.
3. Сучасне уявлення про психоз свідчить, що його головною особливістю є розумові процеси, які відображають вкрай спотворене уявлення про реальність або повну втрату контакту з нею.
4. Описи наших випробовуваних вказують на те, що вони або вважали свої переживання не зовсім правдоподібними для себе, або розуміли, що в їхні переживання буде важко повірити іншим, або сучасники вважали їх божевільними.
Авраам
Буття (12:20) оповідає про те, що Бог обіцяв Аврааму благословення, потомство і землю. Незважаючи на ці запевнення, страх перед смертю спонукав Авраама двічі віддати свою дружину на милість царів, щоб уникнути власної страти.
Мойсей
Мойсей, зі свого боку, вказує Богові у Виході (4:1), що звістка, яку йому було доручено донести до ізраїльтян, мала всі шанси не бути почутою народом, який ми сьогодні характеризуємо як політеїстичний, забобонний, а значить, найімовірніше, такий, що сприймає подібні події. Їхнє швидке повернення до колишньої релігійної практики, незважаючи на низку чудес (Вихід), мабуть, підтверджує побоювання Мойсея.
Ісус
У Євангелії від Марка (3:21) підтверджується випадок, коли друзі та сім'я Ісуса вважали його божевільним або «не в собі». Невід'ємною частиною його оповіді є те, що жителі його рідного міста (Марка 6:1-6) та релігійна влада того часу також не прийняли його послання.
Човен, у якому перебували Ісус та його послідовники, перш ніж Ісус наказав бурі вщухнути. «Шторм на Галілейському морі» Рембрандта ван Рейна (1633)
Апостол Павло
Сучасник Павла Фест, місцевий римський губернатор Іудеї, у Діяннях (26:24) вигукнув, що Павло має вигляд «божевільного» або несповна розуму. Ці події найближчі за часом до нашої теми і можуть навести на думку про психотичний тип мислення.
5. ...деякі духовні переживання можуть чинити дуже благотворний вплив на життя деяких людей, даючи їм змогу долати перешкоди і змінювати деструктивну поведінку. У відповідь на ці думки ми наголошуємо, що наша мета - не довести, що переживання героїв нашого дослідження не могли бути результатом звичайного релігійного досвіду в контексті культурних чинників; наша мета - застосувати сучасну нейроповедінкову парадигму до переживань героїв нашого аналізу і тим самим просунути діалог про раціональні межі перцептивного досвіду.
6. ... частина людей із психотичними симптомами здатна формувати інтенсивні соціальні зв'язки і співтовариства, незважаючи на вкрай викривлене уявлення про реальність.
7. Вілнер провів огляд літератури на тему харизматичного лідерства і визначив його як відносини між лідером і групою послідовників, що володіють такими властивостями:
1. Лідер сприймається послідовниками як якась надлюдина.
2. Послідовники сліпо вірять заявам лідера.
3. Послідовники беззастережно виконують вказівки лідера до дії.
4. Послідовники надають лідеру беззастережну емоційну підтримку.
Крім того, Вілнер виокремлює чотири «каталітичні чинники», які притаманні харизматичним лідерам.
Перший чинник - це асиміляція лідера з одним або кількома домінуючими міфами його суспільства або культури.
Другий - вчинення, як здається, екстраординарного або героїчного подвигу.
Третій - проекція володіння якостями з надприродною або потужною аурою.
І нарешті, видатні ораторські здібності. Можна припустити, що між нашими випробовуваними та їхніми послідовниками існувала групова динаміка харизматичного лідера і послідовників.
8. Як люди з психічними захворюваннями обіймають керівні посади? Гаемі висуває гіпотезу про те, що існують ключові елементи, пов'язані з психічними захворюваннями, які можуть бути корисними для лідерських здібностей: реалізм, стійкість, емпатія і креативність. Аналіз діяльності кількох відомих політичних, військових і ділових лідерів та огляд психологічних досліджень приводить його до припущення, що депресія може бути пов'язана з підвищенням кожної з цих якостей, а манія - з підвищенням креативності та стійкості. Депресія сприяє тому, що лідери стають реалістичнішими та емпатичнішими, а манія - креативнішими та стійкішими. Він додає, що коли депресія і манія зустрічаються разом у разі біполярного розладу, це може призвести до подальшого зростання лідерських якостей. Якщо міркувати більш спекулятивно, то кожен із наших випробовуваних і їхніх послідовників міг бути або ініціатором, або реципієнтом у ланцюжку людей, які передають маревні переконання. Кожен реципієнт потім виступав би в ролі первинного випадку для іншої людини. Авторам не відомо жодного випадку подібного ланцюжка передання маячних переконань, тому така можливість є вельми спекулятивною. Загалом, саме проникливість і здатність людини до міркування є важливими чинниками, що дають змогу відрізнити осудні розумові процеси від психотичних.
9. Суттєвим обмеженням цього аналізу є те, що ми не можемо зараз знати, якою мірою переконання людини є первинним випадком передавання маревних переконань, тому така можливість є досить спекулятивною.
10. Суттєвим обмеженням цього аналізу є те, що ми не можемо зараз знати, якою мірою переконання наших випробовуваних формувалися й підтримувалися в рамках культурної «мікробульбашки», і якою мірою їхні переконання піддавалися зміні за допомогою розумних процесів.
11. Будь-яка стигма щодо людей із психічними захворюваннями відкидається авторами.
12. Варто визнати, що коли це [психотичний розлад із надзвичайно інтенсивним почуттям надприродної обраності для виконання місії] відбувається з людьми з середньою або вищою освітою, то їхні цілі частково або повністю ґрунтуються на психотичних мисленнєвих процесах або надихаються ними. Їхні цілі частково або повністю засновані на психотичних розумових процесах або натхненні ними. Ці розумові процеси можуть призводити до переконань, які тісно пов'язані з іншими загальноприйнятими в суспільстві переконаннями, але вони не дуже піддаються розуму. Люди, які страждають на цей розлад, можуть демонструвати збережену здатність підтримувати соціальну групу, бути дуже переконливими, посідати в ній високе соціальне становище і чинити надмірний вплив на інших членів групи. Їхні переконання можуть призвести до спонсорування діяльності, яка є смертельно небезпечною для них самих і оточуючих і виходить за рамки норм їхнього суспільства. Дезорганізація, негативні психіатричні симптоми і когнітивна дисфункція присутні незначною мірою. Афективні риси можуть бути присутніми, але зазвичай не є виснажливими. Гіперрелігійність буде частим супроводом, але не обов'язковим, оскільки як сурогат може виступати крайня відданість іншим суспільно-політичним системам вірувань або передбачуваним позаземним або надприродним силам. Такі люди здатні чинити надзвичайний вплив на людину і суспільство.
Насамкінець хочу зазначити, що текст цієї статті відомий мені досить давно, щонайменше десять років. Однак тільки на четвертий рік російсько-української війни я відчув необхідність зробити цей оглядовий матеріал, маючи на увазі, що кожен із читачів у змозі самостійно зробити необхідні висновки і, сподіваюся, обережні й цілком контурні співвіднесення. Вважаю, що тільки при дотриманні тих самих норм ввічливості, які продемонстрували автори розглянутого матеріалу, можна дійти до скільки-небудь значущих результатів осмислення запропонованих феноменів у контексті актуальних трагічних подій (або останніх - у контексті перших).
Про всяк випадок автори, розуміючи наскільки небезпечних тем вони торкаються, не забувають нагадати про те, що «погіршення розуміння того, що у вас є психічний розлад, є невіддільною частиною цього захворювання і трапляється в 30-50% людей із шизофренією»).
1168