©
У 1973 році асоціація кінопреси віддала перевагу дилогії шведського режисера Яна Труеля "Емігранти" та "Поселенці", залишивши без "Золотого глобуса" "Шепоти і крики" Інгмара Бергмана, який згодом став визнаним шедевром. Фільми зняті за романами Вільгельма Муберга, шведського письменника, чиї книжки багаторазово видавали в СРСР (письменник був затятим республіканцем і називав деяких шведських королів, включно з Карлом ХII, масовими вбивцями).
Побут шведських селян ХIХ століття, що потерпають від злиднів і релігійного гніту, показаний у його книгах, як і у фільмі Труеля, у значній мірі достовірності та деталізації (у фільмі цьому сприяє також гра Льв Ульман, "Золотий глобус" за цю роль, і Макса фон Сюдова). Переглянувши ці кінострічки, цілком можна зробити висновок, що селянське життя у Швеції на той час було безпросвітним. А будь-які складнощі, з якими герої стикаються в Америці, доводиться переносити стійко, бо відступати нікуди. До окремих чеснот цієї дилогії варто зарахувати операторську роботу - виконану режисером, а в умовах, коли в обох випадках (фільми тривають 191 хв. і 204 хв. відповідно) хід подій перестане Вас полонити, цю роль на себе перебере зображення: цю природу, ці обличчя - просто приємно роздивлятися.
©
590