© Facebook Anton Filatov
Коли я тільки прийшов в армію, то командир подивився на мене молодого красівого і назвав мене "Зая". Так я і отримав свій позивний.
В грудні 2023 року мене з хлопцями відправили замінити наших пацанів на позиції. Цей звичайний, на перший погляд, виїзд з самого початку потягнув за собою купу проблем. Коли ми тільки виїхали на «Хаммері», то він загруз і ми були вимушені повертатися. Тож замінити пацанів удалося тільки наступного дня. Доїхавши, 6арешті, ми почали роботу і ніщо не передвіщало біди.
В 4 ранку мені подзвонили і кричать: «Негайно вилітайте в розвідку! На колії орки». Коли ми залетіли на координати, то побачили близько 30 орків, що готувалися висуватися на нас.
Наступні вісім днів стали справжнім пеклом. Піхоти не вистачало. Основну роботу виконували дрони.
Під час одного з вильотів я побачив групу з пятьох орків, що швидко рухалися в напрямку труби під колією, де хотіли сховатися. Я зробив скид на одного з них і попав йому чітко в голову. Проте боєприпас не розірвався. Після цього я миттєво передав пульт від «Мавіка» побратиму, щоби він повернув дрон назад, а сам схопив окуляри до FPV, яке вже було споряджене й одразу вилетів. Перші три росіянина в тій штурмовий групі виявилися спритнішими і встигли сховатися в трубі, а останні два були більш крупні й бігли повільніше. І я спрямував FPV з півтора кілограмовим осколково-фугасним боєприпасом прямо в них. Це були мої перші жертви за допомогою камікадзе.
Побратима, що мав з самого початку працювати зі мною в розрахунку, спочатку відправили разом з піхотою відбивати цей штурм. Лише згодом командування розібралося, що він досвідчений пілот і перенаправили його до мене. Та коли він прийшов, то у нього вже була температура 39. На дворі ж зима. І його одразу забрали в тил на лікування. Я мав виконувати всю роботу і спати доводилося буквально по одній годині на добу. Бувало таке, що посеред ночі мене просто ламало лягти спати. І як тільки я стягував берці й прилягав, то одразу поступала команда вилітати.
Через інтенсивні бої у піхоти тоді були великі проблеми з логістикою. Хлопці в піхоті в певний момент залишилися без їжі. Тож я заносив пацанам посилки «Мавіком». Я перерив увесь бліндаж. Познаходив у рюкзаках хлопців, що би можна було віднести піхоті. Брав палку ковбаси фіксував її в системі скиду, з обох боків до неї привязував чотири пачки цигарок і так відправляв «Мавік». Потім ще закинув їм заряджені акумулятори до рації.
Якось під руку навіть потрапив пакет із логотипом «Нової пошти». Я запакував у нього передачку і скинув хлопцям. Виглядало просто офігенно: ніби «Нова пошта» робить доставки безпосередньо на передній край.
Та в результаті втримати ті позиції не вдалося. Рота піхоти, що тримала ту посадку, відійшла в неповному складі. Командир був поранений і пілоти тягли його на собі.
В сусідній посадці також працювали наші хлопці. На тій позиції мала відбутися заміна. І в момент, коли хлопці висувалися, по ним відпрацював ПТУР орків. Двоє наших одразу загинули.
Ще один, здавалося, теж був 200. Йому дуже посікло ноги і відірвало кисть. Ми наклали йому турнікети, обмотали бандажами і закутали в термоковдру. А потім знову повернулися до бою. Та коли ми відвернулися, то він прийшов до тями, розкрився і почав повзти.
Метрів за 20 від того місця, де ми його лишили, у нього здуло термоковдру. Це був грудень – сніг, дощ, різкий степний вітер. І він замерз. Ми могли би спасти пацана. Йому було лиш 19 років. Перед тим, як потрапити в цю посадку, він був на позиції, яку обстрілював танк. І після одного з прильотів у нього полопались барабанні перетинки. Тож до нас він прийшов уже напівглухим.
Під час влучання того клятого ПТУРа в групі з цими трьома загиблими стояв іще один наш побратим. Йому неймовірно пощастило - він вийшов узагалі без жодної подряпини. Лиш один уламок надрізав йому шолом.
145