©
Філіп Гласс народився 1937 року і виріс у Балтиморі. Навчався в Чиказькому університеті.
Виявивши незадоволеність більшістю з того, що тоді вважалося сучасною музикою, він переїхав до Європи, де навчався у легендарного педагога Наді Буланже (яка також навчала Аарона Копленда, Верджила Томсона і Квінсі Джонса) і тісно співпрацював з Раві Шанкаром. Він повернувся до Нью-Йорка в 1967 році і створив Ансамбль Філіпа Гласса, в якому сім музикантів грали на клавішних і різноманітних дерев'яних духових інструментах, підсилених і поданих через мікшер.
Новий музичний стиль, який розвивав Гласс, згодом отримав назву «мінімалізм». Сам Гласс ніколи не любив цей термін і вважав за краще говорити про себе як про композитора «музики з повторюваними структурами». Значна частина його ранніх творів ґрунтувалася на тривалому повторенні коротких, елегантних мелодійних фрагментів, що спліталися в слуховий гобелен і виходили з нього. Або, інакше кажучи, це занурювало слухача у своєрідну звукову погоду, яка закручується, обертається, оточує, розвивається. У його творчості не було нічого «мінімалістичного». Гласс написав понад тридцять великих і малих опер, чотирнадцять симфоній, тринадцять концертів, саундтреки до фільмів - від нових партитур до стилізованої класики Жана Кокто до документального фільму Еррола Морріса про колишнього міністра оборони Роберта Макнамару; дев'ять струнних квартетів; зростає кількість творів для фортепіано та органу. Він співпрацював з Алленом Гінзбергом, Девідом Боуї, Полом Саймоном, Ліндою Ронстадт, Йо-Йо Ма, Леонардом Коеном та Доріс Лессінг, серед багатьох інших.
Гласс зізнавався, що його вчитель (Раві Шанкар) пояснив йому, що європейці прагнуть нарізати час на шматочки, ніби це хліб, а «незахідна» музика, навпаки, з’єднує дрібні тривалості, вибудовуючи таким чином розгалужену часову структуру.
522