Борис Владимирський про Йоганнеса Брамса та Мела Брукса - голівудську зірку з київським корінням

30.06.2025

1.

У 70-х роках XIX століття Йоганнес Брамс створив цикл «Угорські танці» — одне з найвідоміших своїх творінь. Ще у 1850 році, коли він був лише піаністом і не вважав себе композитором, Брамс познайомився з угорським скрипалем Еде Ременьї — емігрантом, який залишив батьківщину після поразки революції 1848 року. Протягом кількох років Брамс акомпанував Ременьї під час концертів, гастролюючи Німеччиною. Саме Ременьї, який досконало знав і віртуозно виконував угорську народну музику, відкрив її для Брамса й надихнув його на створення «Угорських танців». Варто зауважити, що ця музика формувалася на перехресті багатьох культурних впливів — мадярського, турецького, балканського, ромського — і, зокрема, зазнала сильного впливу єврейської музичної традиції. Недарма, до речі, згадати, що під псевдонімом «Ременьї» в дуеті з Брамсом виступав єврей Едуард Гоффман. Щоправда, їхня дружба з часом переросла у гостре протистояння, позначене взаємними звинуваченнями в плагіаті. Брамс не добирав слів і згодом називав колишнього товариша «шарлатаном, а не митцем». Те, що починалося як творче побратимство, завершилося болісним і остаточним розривом.

 

2.

У 1927 році Ілля Ільф та Євген Петров написали роман «Дванадцять стільців», у якому головний герой — одеський єврей Остап Бендер (той самий «син турецькопідданого») — вирушає на пошуки націоналізованих коштовностей у товаристві колишнього провінційного предводителя дворянства зі Старгорода Іполита Вороб’янова. З Брамсом їм судилося лише побіжне знайомство: у концертній мушлі в П’ятигорську «оркестр з короткими паузами виконував Штрауса, Брамса й Гріга». І більше — жодного Брамса. А мрія про багатство, звісно ж, зазнає краху. Те, що починалося з надії, завершилося повним фіаско. Доля самого роману також виявилася драматичною: спершу — приголомшливий читацький успіх, згодом, за два десятиліття, — заборона цензурою, а в середині 1950-х — повернення, подібне до воскресіння самого Бендера у «Золотому теляті».

3.

Першою — і доволі вільною — кіноадаптацією «Дванадцяти стільців» стала польсько-чеська стрічка 1933 року. Події було перенесено до Варшави, а Остап Бендер перетворився на Каміля Клепку. Відтоді роман екранізували понад двадцять разів — із різним мірою відступу від оригіналу. Остап ставав то англійцем, то німцем (двічі), то австрійцем, шведом (двічі), італійцем (аж чотири рази), бразильцем, кубинцем, персом, литовцем… У СРСР з екранізаціями не поспішали. Лише 1966 року Олександр Белінський поставив телеспектакль, у якому роль Бендера виконав Ігор Горбачов, а Вороб’янова — Микола Боярський. І лише у 1970-х з’явилися дві знакові кіноверсії: фільм Леоніда Гайдая (1972) та стрічка Марка Захарова (1976). Втім, першою кінокартиною, де події розгорталися саме там, де й у романі, а герої зберегли свої справжні імена, стала американська екранізація Мела Брукса 1970 року.

4.

Видатний американський режисер, сценарист, актор і стендап-комік Мел Брукс (справжнє ім’я — Мелвін Камінський) народився 99 років тому в Брукліні. Проте свій творчий псевдонім він обрав не на честь рідного району, а скоротивши прізвище матері — єврейської іммігрантки з Києва Катерини (Кейт) Брукман. Його батько, Макс Камінський, походив із польсько-німецьких євреїв міста Данцига. З ранніх років Мел проявив себе як комедійний артист і джазовий ударник. Після служби в армії під час Другої світової війни — спочатку у США, а згодом і в Європі — він продовжив творчу діяльність як стендап-комік і драматург. Свій дебют у великому кіно Брукс здійснив 1968 року з фільмом «Продюсери». «Дванадцять стільців» став його другою кінороботою.

5.

Мел Брукс — у повному сенсі цього слова самоук. Його єдина формальна освіта — звичайна школа в Брукліні. Втім, усе життя він залишався завзятим книголюбом. Особливою була його пристрасть до єврейської літератури, хоча неабияку шану він віддавав і російській класиці. В одному з інтерв’ю Брукс згадував: «Коли я був молодим, починав як комедійний сценарист і працював на Сіда Сізара у програмі Your Show of Shows, нашим головним автором був Мел Толкін (справжнє ім’я — Шмуель Толшинський). Я щиро ним захоплювався. (До речі, мій зріст — 5 футів 7 дюймів, а в нього — всі шість.) Це був справжній інтелектуал, до глибини занурений у російську класику. Якось він простягнув мені книжку і сказав: “Мел, ти — тварина з Брукліна, але в тобі є зачатки чогось, що називається розумом”. І дав мені Мертві душі геніального Миколи Гоголя. Це стало для мене одкровенням. Я ніколи не читав нічого подібного: істерично смішне й водночас пронизливо зворушливе. Здається, Гоголь вмочив перо в саме серце, минаючи мозок на шляху до паперу. І з того моменту я по-іншому почав розуміти, що таке справжня література. Ця книга змінила моє життя, і я й досі раз на рік перечитую її, щоби нагадати собі, наскільки геніальним може бути комедійний текст».

6.

У 1950–60-х роках невелика компанія нью-йоркських приятелів — переважно письменників, серед яких був і Мел Брукс — щовівторка збиралася на вечерю в китайських ресторанах Чайнатауна. До цього кола належали тоді ще маловідомі Джордж Мандель (один із перших бітників), Джозеф Геллер (майбутній автор «Пастки-22») та Маріо П’юзо (майбутній творець «Хрещеного батька»). Були серед них і представники інших, далеких від літератури професій. Один із них — надзвичайно ерудований торговець діамантами Джуліус Ґрін — якось передав Бруксу книгу, яку щойно сам прочитав із захватом, і зауважив, що з неї вийшла б блискуча кінокомедія. Це були «Дванадцять стільців». Спочатку Брукс поставився до цієї ідеї без особливого ентузіазму, проте після двох перечитувань роман його захопив — і він узявся за написання сценарію.

7.

Радянську Росію 1920-х років Мел Брукс знімав у Югославії. Звісно, без «клюкви» — стереотипного зображення — не обійшлося, проте в даному випадку вона органічно вписується у фірмовий стиль режисера — гротесково-пародійний, з відчутною часткою абсурду. На головні ролі Брукс спершу планував запросити британських акторів: Альберта Фінні, Алістера Сімса та Пітера Селлерса. Однак жодного з них залучити не вдалося. Тоді дружина режисера, акторка Енн Бенкрофт (та сама місіс Робінсон із «Випускника»), запропонувала на роль отця Федора коміка Дома ДеЛуїза, якого знала лише з телебачення, а на роль Бендера — свого сценічного партнера Френка Ланджеллу. Сам Ланджелла, у свою чергу, повів Брукса в кіно на мюзикл «Олівер!», і, вказавши на Рона Муді в ролі Фейгіна, промовив: «Ось ваш Вороб’янінов!» Сам же Брукс виконав невелику епізодичну роль — двірника Тихона.

8.

Мел Брукс, без перебільшення, — найбільш єврейський з-поміж усіх американських кінематографістів. Його особливий, специфічно єврейський гумор просякнутий глибоким відчуттям зв’язку з трагічною долею свого народу. Це гумор вразливості, виживання й самоіронії — невід’ємна частина єврейського світовідчуття, яке сформувало його творчий стиль. «Хочете знати, звідки походить моя комедія? — каже Брукс. — Вона виникає з усвідомлення того, що ти, як єврей і як особистість, не вписуєшся в мейнстрим американського суспільства. Вона бере початок у глибокому відчутті: навіть якщо ти кращий, розумніший, — своїм тобі ніколи не бути... Але озирніться на єврейську історію. Було би нестерпно лише нарікати й плакатися, не знаходячи полегшення. Тож на кожні десять євреїв, що б’ють себе в груди, Бог посилає одного — божевільного, який смішить тих, хто б’ється в груди. До п’яти років я вже знав: я — саме той один».

9.

Єврейська тема в бруксівських «Дванадцяти стільцях» звучить виразно — хоча й доволі несподівано. Неочікуваність полягає в своєрідній рокіровці, яку режисер здійснює з двома головними героями свого фільму. У романі Остап Бендер — очевидний єврей, а Іполит Вороб’янинов — російський дворянин. Натомість у фільмі роль Остапа виконує Френк Ланджелла — молодий красень із італійським корінням, а Вороб’янинова грає безперечно єврейський актор Рон Муді.  Проте «єврейськість» Вороб’янинова в інтерпретації Брукса виявляється не стільки у зовнішності, скільки у внутрішньому відчутті — тому самому, про яке сам режисер говорив: почуття виключеності, розгубленості, не-приналежності. У Ільфа і Петрова Вороб’янинов теж «не свій», але тому, що революція скасувала не лише його, а й увесь попередній лад. Натомість у герої Муді — в очах не соціальна образа, а радше вікова туга. І якщо вже образа, то не на нову соціальну дійсність, а наївна, майже дитяча — на долю, що то дарує надію, то безжально її відбирає.

10.

Мел Брукс — не лише видатний комедіограф, а й блискучий музикант. Комедія й музика нерозривно пов’язані, адже саме в цьому жанрі, як ніде, важливі бездоганний таймінг і точний ритм — почуттям яких Брукс володіє у найвищій мірі. Втім, і в цій сфері він майже самоук. Хоча в підлітковому віці брав уроки у знаменитого ударника Бада Річа, уже з чотирнадцяти років почав заробляти гроші грою на ударних, а композиторську діяльність розпочав досить рано, проте нотною грамотою не оволодів. Мелодії свої він наспівує, а професіонали перекладають їх у ноти. Вже для свого першого фільму «Продюсери» Брукс створив дві чудові (і надзвичайно кумедні) пісні — «Весна для Гітлера» та «Ув’язнені кохання». Згодом він написав музику та слова до чималої кількості пісень, а у 2001 році створив повний музичний супровід для бродвейської версії «Продюсерів».

11.

Основний саундтрек до фільму «Дванадцять стільців» створив композитор Джон Морріс. Однак вступну пісню-епіграф вигадав сам Мел Брукс — після того, як Енн Бенкрофт переконала його, що ніхто не виконає це краще за нього. Поетичний текст, написаний Бруксом, є своєрідною образною формулою того, що відбувається у стрічці. Втім, музику створювати не довелося: вірші несподівано ідеально лягли на відому класичну мелодію. «Я придумав назву, що відповідає російському характеру: “Сподівайся на найкраще, готуйся до найгіршого”. Я написав вірші, а музику взяв у Брамса. Думаю, і Брамс, і я вкрали її в когось іншого. Він назвав цю мелодію “Угорський танець №4”, але насправді це був чардаш, який я колись чув. Чардаш виник задовго до Брамса. Отже, він вкрав його в бідного угорського селянина, а я — у Брамса. Перші вісім тактів — да-да-да-ді, да-да-да-да — це вже було. Я цього не писав. Я це взяв».

12.

Брукс не просто запозичив чужу мелодію, а й змінив її темп, перетворивши повільну частину чардашу на швидкий, майже маршовий ритм. І цей марш, до дивовижі, нагадує радянські марші, фактично виступаючи саркастичною пародією на радянський пісенний мажор, адже оптимістична музика і текст, сповнений скепсису, абсурдно суперечать один одному. (Я яскраво уявляю, як цю пісню виконує Червонознамінний ансамбль пісні і танцю імені Олександрова. Це було б гомерично смішно. Можливо, навіть кумедніше, ніж коли вони — насправді! — співали пісні «Бітлз»).

13.

Гадаю, що слова цієї знаменитої й, можливо, найкращої пісні Брукса відображають не стільки російський, скільки саме єврейський погляд на стосунки людини з долею. Погляд, який належить у його фільмі «єврею» Вороб’янінову, блискуче зіграного Роном Муді. Адже це пісня про незгасну  — аж до останнього, дванадцятого стільця — надію. Про суміш надії й відчаю, песимізму й віри. Про невпинний наш скептицизм, що часом доходить до відчуття безнадії — лише для того, щоб знову обернутися надією. Тією самою, що івритом називається «haТиква».

14

У цій пісні, як бачимо (а точніше — як чуємо), поєдналися танець і марш, ентузіазм і фаталізм, фольклор і класика, радянське й американське, російське й єврейське, пародія й щире почуття… Віддамо належне таланту її творця, якому завтра виповнюється 99 років.

До ста двадцяти!

У першому коментарі — фрагмент фільму «Дванадцять стільців» з піснею, що лунає у вступних титрах.

У другому — підрядковий переклад тексту російською мовою.

У третьому пісню виконує сам автор. Це уривок із його інтерв’ю відомому письменнику й радіожурналісту Стедсу Терку (1969).

Борис Володимирський

Підтримати видання або поширення саме цієї cтатті (вказати): номер корпоративної картки VISA 4874 24 25 0032 3434

Support the publication or distribution of this article (specify): VISA corporate card number 4874 24 25 0032 3434

765
Додатково: Ukrainian Vintage Money
Інші матеріали розділу Кіно:
Скарлетт Йоханссон: нова королева голлівудських мільярдів
4820
American actress Scarlett Johansson has officially become the highest-grossing actress in Hollywood history. According to the analytics portal The Numbers, the global box office revenue of films featuring Johansson has reached 14.8 billion US dollars.
Том Круз і Ана де Армас — роман чи співпраця?
940
Hollywood icon Tom Cruise, 62, and rising star Ana de Armas, 36, have sparked fresh speculation after being spotted together twice in London. On the eve of Valentine’s Day, the pair were seen strolling through Soho with takeaway bags, chatting with passer
Світові касові збори фільму про гру Minecraft cягнули 550 млн доларів
683
Після 10 днів прокату «Майнкрафт» вже став найкасовішим фільмом року
20 млн переглядів набрав відео-ролик The Biggest Stunt in Cinema History - making of до фільму “Місія неможлива: Фінальна розплата”
677
Трейлер до“Місія неможлива: Фінальна розплата” за 4 дні набрав 12 млн переглядів
Кінокрикик Олександр Гусєв - портрет Вела Кілмера (1959-2025)
789
"C уходом Вэла Килмера наше детство словно отодвинулось ещё дальше"
Американська академія кіно і телебачення вибачилася перед співавтором «No Other Land» Хамданом Баллалом
835
"Немає іншої землі" - "Оскар"за Найкращий документальний фільм 2024 року - виклали на youtube
Оскароносний актор Гекмен прожив поруч із тілом дружини тиждень і голодував, поки не помер
524
У 95-річного Гекмена незадовго до смерті дружини почали погіршуватися симптоми хвороби Альцгеймера і він помер в іншій кімнаті за тиждень після її відходу, зазначили судмедексперти
Оскар-2025: нагороди та ТОП-10 найбільш цікавих фактів
572
Цього року в голосуванні приймали участь понад 10 500 членів Американської Кіноакадемії
Фаворити "Оскару"
355
Оглядач The Hollywood Reporter Скотт Файнберг прогнозує, що фільм «Анора» є фаворитом оскарівських перегонів. На його думку цей фільм отримає чотири премії “Оскар”, а стрічки “Бруталіст”, “Емілія Перес” та “Злі” - по три.
Кинотеатральная касса Китая составила в 2019 году 9,2 млрд.долларов, это второй показатель в мире после рынка США
1682
За последние десять лет в Китае установлено 69 тысяч цифровых экранов, а посещаемость кинотеатров выросла в 8 раз.
Киноидустрия Cеверной Америки (США и Канада): основные итоги 2018-2019гг. в контексте показателей 1998-2018/2019гг., роста показателей других платформ (онлайн сервис и кабельное ТВ) и мировых тенденций.
1887
Стоимость билета в кинотеатр выросла за 20 лет почти в два раза (на 94%), посещаемость упала на 28,6%, а объём рынка увеличился на 56%.