©
Фільм «DAU» режисера Іллі Хржановського отримав «Срібного лева» за найкращу режисуру на 83-му Венеційському міжнародному кінофестивалі. Нагороду оголосили 12 вересня 2026 року на церемонії закриття. Журі основного конкурсу очолювала американська режисерка й акторка Меггі Джилленгол. «Золотий лев» отримала дансько-шведсько-латвійська стрічка Woman Unknown режисерки Май Ель-Тукхі, тоді як «Срібний лев — Гран-прі журі» дістався фільму Possible Love південнокорейського режисера Лі Чан-дона. «DAU» таким чином став одним із головних лауреатів основного конкурсу Venezia 83. Для Хржановського нагорода стала важливою віхою в роботі над проектом, що формувався понад два десятиліття. За словами режисера, нинішня версія фільму поєднує матеріал, знятий близько 15 років тому, з новими сценами.
Кадр з фільму "Дау", 2026
«DAU» триває 195 хвилин, із 15-хвилинним антрактом. Це спільне виробництво Німеччини, Франції та Швеції; у фільмі звучать російська, англійська та грецька мови. Головну роль виконав грецький диригент і музикант Теодор Курентзис. Серед учасників — Радміла Щоголєва, Анатолій Васильєв, Марія Нафпліоту та Володимир Ажиппо. До мистецької частини проєкту також долучилися Карстен Гьоллер, Марина Абрамович і Ромео Кастеллуччі.
Значну частину матеріалу для «DAU» зняли в Харкові у 2008–2011 роках на спеціально збудованому масштабному майданчику, що відтворював радянське середовище. Після завершення основних зйомок відзнятий матеріал понад десять років залишався невикористаним. Пізніше Хржановський повернувся до нього, поєднавши архівні сцени з новим матеріалом. Поступово матеріал почав виходити за межі первісного кінопроєкту. У 2019 році в Парижі відбулася масштабна інсталяційна подія DAU, а 2020-го на Берлінале показали DAU. Наташа та DAU. Дегенерація. Ці роботи стали першою широкою презентацією частини проєкту міжнародній фестивальній аудиторії.
Рецензії на «DAU», опубліковані під час Венеційського фестивалю, з’явилися ще до оголошення нагород.
Пітер Бредшоу, The Guardian, поставив стрічці п’ять зірок. Він відзначив масштаб режисерського задуму та поєднання біографічного матеріалу, політики, філософських мотивів і сюрреалістичних елементів. У його прочитанні історія Дау стає способом дослідження суперечностей радянської системи — співіснування наукового генія, особистої свободи та державного примусу.
Гай Лодж із Variety поставився до фільму стриманіше. Він визнав масштаб і формальну амбіцію роботи, але вважав, що її вражаюча конструкція не завжди перетворюється на переконливу драматургію. Його рецензія окреслює одну з головних ліній критичної дискусії навколо «DAU»: наскільки радикальна форма посилює драму і наскільки часто вона починає домінувати над нею.
Луїс Мартінес із El Mundo також поставив стрічці п’ять зірок. Він трактує «DAU» не стільки як традиційний фільм, скільки як свідоме перебільшення, за допомогою якого режисер досліджує людину в її інтимному, повсякденному та абсурдному вимірах.
У сукупності ці відгуки демонструють не стільки розкол між позитивною та негативною критикою, скільки різні підходи до оцінки одного й того самого радикального задуму. Для одних масштаб і метод Хржановського створюють винятковий кінематографічний досвід; для інших вони не завжди забезпечують драматичну переконливість. Саме спосіб створення «DAU» залишається однією з найбільш дискусійних складових проєкту. Його творча модель передбачала тривале перебування учасників у реконструйованому радянському середовищі та стирання межі між постановкою і спостереженням. Цей метод став предметом критики ще до появи нинішнього фільму. Питання про психологічний тиск, умови роботи та межі допустимого в експериментальному кіно супроводжують проект від перших міжнародних показів.
Уже під час харківського етапу роботи над «DAU» у виникали повідомлення про конфлікти та можливі порушення прав учасників. Перші публічні свідчення з’явилися ще у 2010–2011 роках: колишні учасники розповідали про затримки виплат, жорстку внутрішню дисципліну, психологічний тиск і сексуалізовані ситуації. У 2019 році, напередодні масштабної презентації «DAU» в Парижі, ці свідчення знову привернули увагу міжнародної преси. The Washington Post і The Guardian описували харківський майданчик як своєрідний замкнений «паралельний світ», у якому сотні людей протягом тривалого часу жили за правилами реконструйованого СРСР; журналісти порушували питання, чи не перейшла експериментальна модель Хржановського межу між мистецькою постановкою та реальною психологічною чи фізичною експлуатацією. Окремий скандал спалахнув у 2020 році після появи матеріалів про сцени за участю дітей із Харкова та надзвичайно жорстокі епізоди у «DAU. Дегенерація». Українські правоохоронці відкрили кримінальне провадження щодо можливого порушення прав дітей під час зйомок 2008–2011 років, однак згодом його закрили, не виявивши ознак кримінального правопорушення.nВодночас прихильники фільму розглядають саме радикальність методу як одну з причин його художньої сили. У цьому сенсі «DAU» існує одночасно як кінематографічний твір і як дискусія про межі авторської свободи.
Поява кінострічки у Венеції 2026 відбулася на тлі повномасштабної війни Росії проти України. Українська влада протестувала проти участі «DAU» у фестивалі. Reuters повідомляв, що серед причин занепокоєння були участь Теодора Курентзиса, який публічно не засуджував російське керівництво, а також питання щодо можливих російських фінансових зв’язків проекту. Водночас Хржановський у 2024 році відмовився від російського громадянства та публічно виступав проти російського вторгнення в Україну. Після отримання нагороди у Венеції режисер присвятив «Срібного лева» українцям, які борються за свободу, мир і перемогу, а також своїй матері, яка народилася в Україні. «Срібний лев» змінює фестивальний статус «DAU», але не усуває суперечностей, які супроводжували проект від початку. Навпаки, нагорода привертає додаткову увагу до роботи, що протягом майже двох десятиліть перебувала на межі кіно, сучасного мистецтва та перформансу. Венеційське журі відповіло на цю складну рецепцію рішенням відзначити саме режисуру. «Срібний лев» засвідчив міжнародне визнання авторської роботи Хржановського, але не закрив дискусію про метод, етику та політичний контекст «DAU».
Андрій Хржановський
Історична довідка: Ілля Хржановський (1975) походить із відомої мистецької родини. Його батько — Андрій Хржановський (нар. 1939), один із найвідоміших представників радянської авторської анімації, режисер, сценарист і педагог. Він створив, зокрема, «Скляну гармоніку» (1968), цикл «Пушкініана», а пізніше — фільми, присвячені творчості Йосипа Бродського. «Скляна гармоніка» стала першим анімаційним фільмом, офіційно забороненим у СРСР.
121