©
Плакат до фільму "Мефісто" (1981, реж. Іштван Сабо, Оскар за "Найкращий іноземний фільм")
Клаус Манн (1906-1949) - німецько-американський письменник (праворуч), старший син Томаса Манна (ліворуч).
.jpg)
Батьківський дім Клауса Манна відвідували Бруно Франк, Гуго фон Гофмансталь, Якоб Вассерман, Герхарт Гауптман та Бруно Вальтер. Батьки часто читали своїм дітям уривки зі світової літератури. У віці дванадцяти років Клаус Манн читав по книзі щодня (улюбленими авторами Сократ, Ніцше, Новаліс, Волт Вітмен та Стефан Георге). Твори його батька та його дядька Генріха Манна також мали сильний вплив на його подальшу літературну діяльність. Він зізнавався у своєму щоденнику: "Я повинен, повинен, повинен стати відомим".
Ще у школі у нього сформувався образ художника та емоційного аутсайдера: "Скрізь, де я буду, я буду чужинцем. Людина мого роду завжди і всюди самотня".
Одного часу взірцем для інтелектуального і морального наслідування для Клауса Манна був поет Андре Жид.
Захопившись сюрреалізмом, пізніше повністю в ньому розчарувався, що знайшло відображення в есеях "Авангард - вчора і сьогодні" (1941) та "Сюрреалістичний цирк" (1943). Головними причинами цього були затята комуністична політизація та "культ фюрера"(Андре Бретона), з яким Манн пов'язував самогубство свого гомосексуального партнера Кревеля у 1935 р.
.jpg)
З 1929 р. вживав морфій, про що розповідав своїй сестрі.
Після призначення Гітлера рейхсканцлером Клаус Манн став активним противником націонал-соціалізму; залишив Німеччину 13 березня 1933 року і поїхав у вигнання до Парижу.
9 травня 1933 року він написав листа колись шанованому письменнику Готфріду Бенну, засуджуючи позитивне ставлення Бенна до націонал-соціалізму. Він звинуватив Бенна в тому, що той віддав своє ім'я, яке колись було втіленням найвищих стандартів, у розпорядження тих, "чия відсутність стандартів є абсолютно безпрецедентною у європейській історії і перед чиєю моральною нечистотою світ відвертається з огидою". Бенн відповів відкритою "Відповіддю літературним емігрантам", яку транслювало Берлінське радіо. Пізніше Бенн визнав свою помилку.
Роман Манна "Побожний танець", як і інші його твори, був серед книг, публічно спалених нацистами між 10 травня і 21 червня 1933 року.
В серпні 1934р. Клаус Манн відвідав 1-й з'їзд радянських письменників. Оскар Граф такими словами згадував про знайомство з ним у той час: "Чисто підстрижений, недбало, елегантно одягнений, стрункий і підтягнутий, так би мовити, з розумним, пікантним обличчям, з нервовими рухами і вражаюче швидкою вимовою. Все в ньому здавалося трохи манірним, але це було пом'якшено проникливим смаком. У ньому було щось неспокійне, надмірно інтелектуальне...”.
На фото: Клаус та його сестра Еріка Манн
Вже у вересні 1933 року Клаус Манн почав видавати в Амстердамі літературний щомісячник Die Sammlung. У серпні 1935 року друк довелося припинити через надто малу кількість передплатників. Деякі автори, такі як Стефан Цвейґ, Роберт Музіль, Альфред Дьоблін та його батько Томас Манн, відмовилися допомагати або згодом дистанціювалися від журналу, оскільки тексти здавалися їм надто політичними і вони побоювалися, що це може негативно вплинути на їхню власну роботу в Німеччині.
Наприкінці 1941 року Клаус Манн вступив до армії США, щоб подолати особисту кризу та депресію, зменшити борги та ще активніше боротися проти націонал-соціалізму. Однак призов був відкладений до 14 грудня 1942 року через невилікуваний сифіліс і розслідування проти нього з боку ФБР. Потрапивши в американську армію, він з жахом дізнався, що там панують расистські порядки.
Клаус Манн брав інтерв'ю у Германа Герінга, націонал-соціаліста, який очікував на суд, у композиторів Франца Легара та Ріхарда Штрауса, які в лютий час не емігрували з гітлерівської Німеччини, філософа Карла Ясперса та Вініфред Вагнер.
Обкладинка першого видання роману "Мефісто" (1936)
Клаус Манн казав: "Німецька - це моя мова, моя "рідна мова"... Якщо тобі пощастить, ти знайдеш іншу батьківщину. Але чи знайдеш іншу мову? Чи можна забути рідну мову? Чи можна мати дві мови - дві матері?"
21 травня 1949 року він помер у Каннах після передозування снодійного.
“Яким би сучасним і актуальним він не здавався з одного боку - він також був сильно прив'язаний до багатьох традицій. Багато в чому Клаус Манн був і залишився нащадком 19 століття. [...] Наприклад, стилістичні прийоми, які Клаус Манн використовував у своїх літературних творах, часто були напрочуд умовними; а багатослівний пафос, який можна знайти в багатьох його творах, зараз радше чужий для нас, народжених пізніше” (Уве Науманн).
Друкований доробок Клауса Манна становить понад 9000 сторінок.
Про існування його щоденників стало відомо лише у 1989 році.
Все життя його стосунки з батьком були складними, про що ще раз свідчать такі його слова: "Знаєш, тату, у геніїв ніколи не буває геніальних синів, отже, ти не геній".
Клаус Манн був одним із небагатьох німецьких емігрантів, які писали великі твори англійською мовою. Американська преса схвально відгукнулася про "Переломний момент": "Нью-Йорк Геральд Триб'юн" писала: "Якби не випадкові недоречні у відшліфованій прозі розмовні звороти, якби не присмак німецької мови з її трансценденталізмом, "Переломний момент" цілком міг би бути написаний американським письменником...”
Найвідоміший роман Манна "Мефісто" вперше вийшов друком в Амстредамі у 1936 р. (наклад перших післявоєнних перевидань становив 500 тис.прим.); у теперішній час увійшов до шкільної програми Німеччини. В 1981 році угорський режисер Іштван Сабо зняв за романом фільм ("Оскар" за Найкращий іноземний фільм). Роман є тонко замаскованим портретом актора Густава Ґрюндґенса (шурина К.Манна, який співпрацював з нацистами). Скандал навколо перевидання роману німецькою (на почтаку 60-х років) зробив Манна всесвітньовідомим (прийомний син Ґрюндґенса подав позов до суду, вимагаючи заборонити продаж книги). Спочатку Земельний суд Гамбурга відхилив позов і книгу згодом надрукували, але пізніше Вищий земельний суд Гамбурга задовольнив позов. Апеляцію видавця відхилили.
У 70-ті роки роман надруковали в СРСР. У 1981 році, незважаючи на існуючу постанову, роман вийшов друком у ФРН, а раніше, в 1956 році, витримав шість видань в НДР. Крім того, у ФРН завжди можна було придбати піратські видання цього роману. Історики літератури дуже часто згадують про те, що книгу було заборонено. Однак це не зовсім вірно з юридичної точки зору. Заборона діяла лише між двома сторонами (позивачем, Горським, та видавництвом). У своєму рішенні Федеральний суд вказав, що посмертний захист особистості зменшується в міру того, як згасає пам'ять про померлого. Таким чином, позов, поданий у 1981 році, мав би менше шансів на успіх, хоча б з огляду на час.
Уве Науманн: "Коли навесні 1949 року Клаус Манн наклав на себе руки, злий і самотній, він навряд чи міг уявити, що через десятиліття він стане справжньою культовою фігурою, особливо для молоді”.
684