©
Сьогодні під словом «фрактал» зазвичай розуміють графічне зображення структури, яка у більшому масштабі подібна сама собі.
Математичні засади для виникнення теорії фракталів були закладені задовго до народження Бенуа Мандельброта, однак справжній розвиток ця концепція отримала лише з появою обчислювальних пристроїв. На початку своєї наукової діяльності Бенуа працював у дослідницькому центрі компанії IBM. Тоді співробітники центру займалися проблемою передавання даних на відстань. У ході досліджень науковці зіткнулися з явищем значних втрат, що виникали через шумові перешкоди. Перед Мандельбротом постало складне й надзвичайно важливе завдання — з’ясувати, як передбачити появу шумових завад в електронних схемах тоді, коли статистичні методи виявляються неефективними.
Аналізуючи результати вимірювань шумів, Мандельброт звернув увагу на одну дивну закономірність: графіки шумів у різних масштабах виглядали однаково. Ідентична картина спостерігалася незалежно від того, йшлося про графік шумів за день, тиждень чи годину. Варто було змінити масштаб зображення — і структура щоразу відтворювалась.
Природні об’єкти (квазіфрактали) відрізняються від ідеальних абстрактних фракталів неповнотою та неточністю повторень. Більшість фракталоподібних структур, що трапляються у природі (краї хмар, берегова лінія, дерева, листя рослин, корали тощо), є квазіфракталами, оскільки на певному малому масштабі їхня фрактальна будова зникає. Природні структури не можуть бути абсолютно ідеальними фракталами через обмеження, зумовлені розмірами живої клітини і, зрештою, молекул.
2156