©
Місто Чернівці розташоване на південному заході України, у східному Передкарпатті, на межі між Карпатами й Східноєвропейською рівниною, в центрі Чернівецької області, за 40 км від державного кордону з Румунією.
Поселення на території Чернівців були вже за неоліту, у їх передмістях виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи й заліза. В околицях Чернівців виявлено слов'янські пам'ятки початку нашої ери (II—V ст.), поселення склавінів в урочищі Кодин (V—VII ст.), що були носіями празької культури; за ранньої історичної доби тут були поселення білих хорватів і тиверців (IX—XI ст.).
Оборонний город на місці Чернівців заснував у другій половині XII ст. галицький князь Ярослав Осмомисл на лівому березі Прута (збереглися руїни фортеці, яка існувала до середини XIII ст., коли її зруйнували татари); нове місто було побудоване на високому правому березі Прута.
У XV столітті Чернівці входили до складу Молдавського князівства і були його північною околицею.
1488 р. Чернівці стали центром Чернівецького повіту. За молдовського періоду вони користувалися самоуправою на магдебурзькому праві і як «вільне місто» підпорядковувалися безпосередньо воєводі.
Місто було спалене військами під командуванням коронного гетьмана Миколая Каменецького під час походу-відповіді після нападу молдовського воєводи Богдана Сліпого на Королівство Польське.
У XV—XVI ст. Чернівці були торговим центром із ярмарками, які відбувалися на лівому березі Прута, але з середини XVI ст. почали занепадати через постійні війни, а 1538 опинилися під турецькою зверхністю. Місто зазнало спустошень за воєн Молдови з Польщею (1497, 1509, 1688 рр.), турками (1476 і 1714 рр.) і татарами (1626, 1646, 1650, 1672 рр.). Козаки (під проводом Богдана Хмельницького) побували у Чернівцях 1650 і 1653 роках та після поразки під Полтавою взимку 1709—1710 років. Переслідуючи їх, московське військо тоді вперше зайняло Чернівці. Місто зазнало спустошень від росіян, коли вони знову побували тут за Російсько-турецької війни 1735—1739 рр., внаслідок чого воно перетворилося на невелике поселення. 1762 р. у ньому було ледве 200 дерев'яних будинків із прибл. 1200 мешканцями.
Унаслідок чергової російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Чернівці були взяті російським військом та перейшли під владу союзної Австрії (1774—1918 рр). Від самого початку австрійського панування Чернівці стали центром Буковини — насамперед військової адміністрації (1774—1786 рр.), згодом цивільного управління: 1786—1849 рр. Буковинської округи, що входила до складу Галичини, 1849 р. автономного краю Буковини. 1864 року Чернівці здобули повну міську самоуправу. Перехід із турецько-балканської до західноєвропейської сфери впливу вплинув на зростання населення. Уже в 1779 р. у Чернівцях було 3200 мешканців.
Революційні події 1848 р. призвели до автономії краю і міста та до загострення політичного суперництва між представниками української та румунської громад на Буковині.
До 1781 р. у Чернівцях була тільки одна народна школа (румунська). Австрійська адміністрація відкрила німецьку школу, а на 1869 р. було вже 6 шкіл із 26 учителями. Першу класичну гімназію засновано 1808 р., реальну — 1869 р., учительську семінарію чоловічу — 1860 р., жіночу — 1872 р. У другій половині XIX ст. засновано фахові школи: сільськогосподарську, ткацьку, ремісничу, 1827 р. вищу теологічну. У 1875 р. засновано Чернівецький університет із 3 факультетами. У Чернівецькому університеті навчалися також студенти з Галичини; працювали українські вчені: С. Смаль-Стоцький, О. Калужняцький, Є. Козак, М. Кордуба, З. Кузеля та інші. У середніх школах навчання відбувалося німецькою мовою, з 1851 р. як предмет навчання введено українську мову в гімназії, згодом і в учительській семінарії. З 1896 р. при другій німецькій гімназії засновано український відділ. Під кінець австрійського панування в Чернівцях було 4 народні школи з українською мовою навчання. З Чернівцями тісно пов'язана діяльність письменників Ю. Федьковича, С. Воробкевича, О. Кобилянської.
Чернівці були також важливим осередком діяльності румунів, євреїв, німців і поляків. З німецьких культурних діячів письменник К. Францос популяризував творчість Шевченка, а історик і етнограф Р. Кайндль досліджував історію й етнографію Буковини.
Протягом Першої світової війни Чернівці тричі окуповувалися російськими військами (2.09.1914 — 20.10.1914; 27.11.1914 — 17.02.1915; 18.06.1916 — 03.08.1917 рр.). Російська влада переслідувала буковинців, які не сприймали російську окупацію. Деяке полегшення окупаційного режиму настало після Лютневої революції в Росії 1917 року, особливо, коли на початку травня 1917 року російський Тимчасовий уряд призначив Обласним комісаром Галичини і Буковини Дмитра Дорошенка. Нова демократична російська влада в його особі одразу відмежувалася від політики старого режиму. У Буковині поступово відновилося національно-громадське життя.
3 листопада 1918 р. у Чернівцях відбулося велике народне віче, на якому більшість проголосувала за возз'єднання з Українською державою, проголошеною у Львові. Частина підтримала більшовицькі лозунги І. Клевчука, С. Канюка про союз із радянським Харковом. Віче одностайно висловило рішучий протест проти приєднання Буковини до Королівства Румунії. Установчі збори (відбулись 27 жовтня) засудили діяльність Румунської національної ради на чолі з Я. Флондором. Головою Українського крайового комітету (Українським президентом) обрали Омеляна Поповича. 6 листопада 1918 року українці перебрали владу в Чернівцях (бургомістром міста було призначено О. Безпалка).
11 листопада 1918 р. румунське військо увійшло до Чернівців, а 28.11.1918 р. румунський Генеральний конгрес Буковини проголосив приєднання Північної Буковини і Чернівців до Румунії.
У 1924 році у Чернівцях була заснована музична консерваторія, на сцені якої зокрема виступали Ф. Шаляпін та Е. Карузо. У консерваторії навчались Роман Влад, Філомела Пітею-Джорджеску, Сергій Яременко. Консерваторія припинила існування із приходом радянської влади.
При кінці румунського панування Чернівці стали потужним економічним центром. 1936 року тут працювало 155 великих та 61 мала фірма.
У червні 1940 місто та вся Північна Буковина були анексовані у Румунії Радянським Союзом і увійшли до складу УРСР. У Чернівцях відбулися величезні зміни в національному складі населення: німців переселено 1940 до Німеччини, частина румунів переселилася до Румунії. Коли Німеччина напала на СРСР, 6 липня 1941 румунські та німецькі війська зайняли місто. Чернівці стали адміністративним центром губернаторства Буковина. Німці за допомогою румунської поліції вбили чи депортували до Трансністрії більшість єврейського населення. Було зруйновано синагогу, мости через Прут тощо. Цілковито розгромлено українське і єврейське громадсько-культурне життя, багатьох діячів заарештовано. Проте завдяки діяльності мера Чернівців Траяна Поповича від депортацій та знищення було врятовано близько 20 тисяч чернівецьких євреїв.
З 29.03.1944 місто стало обласним центром УРСР. З міста вибули поляки, натомість прибували українці, росіяни та євреї. З 1957 року почалася розбудова Чернівців уздовж головної магістралі: вулиць Хотинська — Вокзальна (Гагаріна) — Леніна (Головна) — Червоноармійська (Героїв Майдану) — Сторожинецька. 1965 року до Чернівців приєднано містечко Садгору (Садаґуру) на лівому березі Прута.
233