©
Венеційська комісія опублікувала висновок amicus curiae щодо альтернативної (невійськової) служби для Конституційного Суду України, який просив надати такий висновок у процесі розгляду конституційної скарги в'язня сумління Дмитра Зелінського на застарілі та протиправні приписи Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу", які уможливлюють відсутність альтернативної служби під час війни та притягнення до кримінальної відповідальності за сумлінну відмову від військової служби.
У пунктах 71, 72 висновку сказано:
71. Міжнародні стандарти щодо сумлінної відмови від військової служби можна узагальнити наступним чином:
– Стаття 9 ЄКПЛ та стаття 18 МПГПП, що стосуються свободи думки, совісті та релігії, гарантують право на сумлінну відмову від військової служби;
– Сумлінна відмова від військової служби ґрунтується на релігійних або інших переконаннях, що включають, зокрема, тверду, постійну та щиру відмову від будь-якої участі у війні або носіння зброї; Держави можуть вимагати певного рівня обґрунтування щирого переконання;
– Згідно з ЄКПЛ, обмеження права на сумлінну відмову від військової служби повинні бути чітко передбачені законом, переслідувати легітимну мету та бути суворо обмежені тим, що є очевидно необхідним для досягнення переслідуваної легітимної мети, і пропорційними до цієї мети;
– Згідно з ЄКПЛ – але не згідно з МПГПП – відступи від права на сумлінну відмову від військової служби є можливими, але лише у вузьких межах суворої необхідності через гостроту ситуації;
– Згідно з ЄКПЛ, а також згідно з МПГПП, Держави мають позитивне зобов'язання створити систему альтернативної служби, яка повинна бути відокремлена від військової системи, не мати карального характеру та залишатися в межах розумного терміну (часових обмежень). Доступ до альтернативної служби повинен бути недискримінаційним і забезпечуватися у справедливих та прозорих механізмах.
72. Венеційська комісія вважає, що сама природа сумлінної відмови від військової служби передбачає, що її не можна повністю виключати під час війни, хоча держави мають обмежену свободу розсуду, особливо у випадку загальної мобілізації. Однак Венеційська комісія вбачає, що за жодних обставин сумлінний відмовник від військової служби не може бути зобов'язаний носити або використовувати зброю, навіть для самооборони країни.
* * *
Крім того, у пункті 53 висновку зазначено, що обов'язок усіх громадян із захисту Вітчизни, передбачений статтею 65 Конституції України, на практиці не вимагає користування військовою зброєю кожним з громадян чи їх включення у систему військового командування; тобто, сумлінні відмовники можуть виконувати по-іншому цей обов'язок із солідарності зі співгромадянами.
У пункті 51 висновку зазначено, що твердження про те, що військова служба навіть під час війни все ще може включати діяльність, яка не потребує використання зброї і, отже, нібито не тягне за собою істотного втручання у право людини на сумлінну відмову за статтею 9 ЄКПЛ, є неправильним, оскільки ігнорує включення особи до військової структури. Передача особи під військове командування суперечить переконанням деяких сумлінних відмовників від військової служби.
До речі, у пункті 33 висновку згадано, що Європейський Суд з прав людини у кількох справах визнав порушення права пацифістів, які не заявляли про будь-які релігійні переконання, на сумлінну відмову від військової служби за статтею 9 Європейської конвенції з прав людини. У цих справах Суд зосередився на позитивних зобов’язаннях Держави, виявивши порушення через відсутність ефективної та доступної процедури подання та розгляду заяв про статус сумлінного відмовника.
1793