©
Будучи властивістю світу, сутність ніколи не змішується з предметом, а навпаки — зближує два цілком різні предмети, які ми помічаємо саме тоді, коли вони відмінні між собою в середовищі, що їх виявляє. У той самий час, коли сутність втілюється в матерії, гранична властивість, що конституює сутність, виражається як спільна риса двох різних предметів, сформованих у даній світній субстанції та занурених у цю непокірну стихію.
Саме з цього й постає стиль: «Можна безкінечно складати перелік предметів, які послідовно з’являлися у визначеному місці, проте істина почне відкриватися лише тоді, коли письменник візьме два різні об’єкти, встановить між ними зв’язок — аналогом такого зв’язку у науковому світі є унікальна залежність за законом причинності — і поєднає їх у послідовність, необхідну з огляду на міркування доброго стилю» (Пруст).
Отже, стиль — це сутнісна метафора. (…) Стиль — це не людина, а сама сутність.
(Жиль Дельоз, «Марсель Пруст і знаки»).
2186