©
24 вересня 2026 року у віці 88 років померла Марина Владі (1938-2026) — одна з найвідоміших французьких актрис свого покоління, володарка призу за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю, муза Жана-Люка Годара та дружина легендарного радянського поета, актора і співака Володимира Висоцького. Le Monde опублікував некролог кінокритика Жана-Люка Дуена під заголовком «Актриса Марина Владі, незабутня “Принцеса Клевська”, померла». Автор нагадує, що за кар’єру Владі знялася приблизно у ста фільмах, переходячи від популярного кіно до авторських стрічок Орсона Веллса, Жана-Люка Годара, Марко Феррері та Бертрана Таверньє. Профільне кіновидання Télérama у некролозі П'єра Мюра називає її «активною актрисою», яка зачаровувала Годара, Феррері та Робера Оссейна. Видання особливо наголошує на її здатності грати неоднозначних, незалежних і навіть скандальних героїнь.
Річард Гарріс, Марина Владі та Лукіно Вісконті / © Associated Press
Марина Владі народилася 10 травня 1938 року в Кліші під Парижем як Катерина Марина де Полякофф-Байдарофф. Її батько був оперним баритоном, а мати - балерина, вони прибули до Франції, рятуючись від більшовицької революції. У родині було чотири сестри. Усі вони стали артистками й використовували сценічні імена. Сестри разом грали навіть у «Трьох сестрах» Чехова. Сценічне ім’я Marina Vlady було утворене на честь батька Володимира — Владімировна.. Російська культура, мова та емігрантське середовище були частиною родинного життя Владі з дитинства.
Найважливішою сторінкою її біографії, пов’язаною із СРСР, стало знайомство та шлюб з Володимиром Висоцьким. Для радянської публіки французька кінозірка поруч із Висоцьким була надзвичайним явищем. Американська редакція Radio Free Europe/Radio Liberty пізніше писала, що поява Владі разом із Висоцьким у московському театрі на Таганці сприймалася майже як поява Міка Джаггера в радянському культурному середовищі. Висоцький був одним із найпопулярніших артистів СРСР, хоча його творчість перебувала у складних відносинах із радянською владою. Його пісні офіційно майже не видавалися, однак їх поширювали через магнітофонні записи та приватні виступи. Саме Владі стала для нього одним із найважливіших каналів зв’язку із Заходом. Після смерті Висоцького Владі написала книгу «Володимир, або Перерваний політ» (1987)— особисту розповідь про їхні стосунки та його останні роки.
Французькі некрологи нині виразно повертають її власну постать у центр історії. Le Monde нагадує, що Владі була політично та соціально активною. Вона виступала за незалежність Алжиру, брала участь у демонстраціях, підтримувала ліві рухи, а 1971 року стала однією з підписанток знаменитого «Маніфесту 343» — публічної заяви французьких жінок про зроблений ними аборт, яка стала важливою подією в боротьбі за легалізацію абортів у Франції.
Сцена з фільму «Дві або три речі, які я знаю про неї» (1967) Жан-Люка Годара
Вона також приєдналася до Французької комуністичної партії наприкінці 1960-х, коли знімалася у фільмі «Час жити» Бернара Поля. Водночас її особистий зв’язок із радянською культурою не означав простого ототожнення із радянською владою: її стосунки з Висоцьким, навпаки, проходили через складну реальність радянської цензури та контролю. У французькій культурній пам’яті Марина Владі залишиться не тільки як «дружина Висоцького». Вона була актрисою, яка пройшла шлях від дитячої зірки французького кіно 1950-х до однієї з характерних європейських актрис 1960–1970-х років. Але її біографія має й інший, майже унікальний вимір: народжена у Франції в родині російських емігрантів, вона стала французькою кінозіркою, одружилася з найвідомішим радянським поетом свого покоління і фактично жила одночасно у двох культурних світах — Парижі та Москві.
Марина Владі © Associated Press
147