©
Уперше імениниця розповіла історію народження однієї з найвідоміших пісень тріо Мареничів «Тиша навкруги». В інтернеті про неї поширюються вигадки й нісенітниці! Чому? Усе просто — ніхто ніколи не розпитував і не цікавився, а як же було насправді! Тож читайте ексклюзив від березневої уродженки! Найбільш боляче і сумно, що рідне телебачення умудрилося не зберегти якісного запису. А що зберегла телевізія в архівах своє, національне?!
Антоніна Маренич: «У Луцьку всі митці зналися. Як і в інших містах, зустрічалися актори драмтеатру, художники, письменники, артисти філармонії, музиканти, збиралися, «тусувалися» в центрі міста, розповідали плітки «з перших вуст». Хтось пив каву, а хтось до неї додавав ще коньячок, ми ж з Світланою полюбляли смачну місцеву випічку. На вулиці Лесі Українки нашим місцем було кафе «Лакомка». Усі продавці були для нас, як рідні. Та й за столиками сиділи постійні клієнти, мистецька богема краю.
Нас вже по волинському обласному радіо трошки «крутили», мабуть, тому поет Олександр Богачук запропонував «Тишу навкруги». Щось одним пальцем наштрикав на філармонійному фортепіано, якийсь мотивчик, як умів. Дав за кілька днів слова та мелодію. І сказав: «Її вже співала солістка філармонії, але те виконання мені не сподобалося. Може, ви щось зробите…»
Ми утрьох мешкали в одній кімнатці філармонійного гуртожитку, площею близько 16 метрів квадратних. Стояли радянські типові ліжка з металевими пружинами, які прогиналися майже до підлоги. "Зручності — в кінці коридору... За ніч зробили аранжування, розписали пісню на партії, додали мелодійності, змінили темп, музичний стиль.
За якийсь час зустрілися з поетом у волинському драмтеатрі. «Давайте, Олександре Теофіловичу, покажемо вам пісню», — запропонували Богачукові. Присіли на кушетку у фоє і заспівали. Чомусь досі пам’ятаю погляд, поведінку автора, зафіксувала, як уривок з кінофільму. Співали для нього прем’єрно з особливим натхненням, задоволені, адже пісня справді вдалася. Робили все з душею. Богачук якось так жалюгідно подивився на нас, як на убогих, мовляв, не очікував такої простоти, нічого цікавого. Потім встав і мовчки пішов. Ми були шоковані його поведінкою.
Мені видалося, що в нього не було справжнього смаку… На жаль…
Не сподобалося, і не треба! Нам концертний репертуар був потрібний, вирішили її співати.
«Тишу навкруги» вперше «показали» в Луцькому Будинку культури до якогось чергового комсомольського свята. Зал стояв «на вухах»! Двічі викликали на біс! До нас тоді підійшли військові льотчики (неподалік обласного центру дислокувався авіаполк, ми не раз вночі чули, як ревуть двигуни) і сказали ту фразу, яку ми пізніше не раз чули в різних місцях України: «Рєбята, вам нада єхать в маскву!» Чому і чого раптом? З якої радості? Ми ж звідтіля приїхали в Україну!!!
Тоді вже мали перші гарні костюми з прекрасними елементами вишивки.
Задоволений Богачук, як автор, радо приймав вітання, рот у нього був до вух. Чого і яких схвальних слів нам не наговорив. І ля–ля, і — фа–фа! Ця пісня також сподобалася Валерію та Світлані, й ми її повсюдно з особливим задоволенням співали.
Тиша навкруги,
Сплять в росі луги.
Тільки ти, і я,
І ясна зоря.
Розкажи мені,
Любиш ти чи ні?
І в очах сія:
«Я — навік твоя!»
Cкільки я пройшов...
А тебе знайшов
У своїх краях,
Ластівко моя!
Згасла вже зоря,
Пісня солов’я,
Лиш любов сія —
І твоя, й моя.
Розкажи мені,
Любиш ти чи ні?
І в очах сія:
«Я — навік твоя!»
Через багато років Олександр Богачук зустрів мене на вулиці в Луцьку, спеціально перейшов дорогу, щоб поговорити. Він добре знав, до кого треба було «під’їжджати», адже від мене багато залежало. Валерій також брав участь в народженні пісень, але вокал і розписування на партії, як і кінцевий варіант, залежали від мене. У нього з вуст прозвучало наказове прохання: «Антоніно, зробіть ще одну мою пісню, в мене ж багато віршів. Ви бачите, як моя пісня принесла вам популярність». Я все розумію, а йому — хіба ні! Не пригадую, що саме тоді сказала Богачукові, але відмовила.
Ми якраз переживали найважчі часи, від нас відверталися. Цілу зиму старалася не виходити надвір. І тут вперше вийшла, а на тебе вилили відро помиїв. Не стрималася і сказала поетові все, що про нього думала. «Ну, дивіться, дивіться. В мене брат працює в Києві. Він вас так розтрощить, що вам мало місця буде!» — навіть на мить остовпіла від погроз тієї людини, яка, видавалося, розумілася на творчості та була нашим однодумцем.
Зайшла в помешкання вся біла. Світлана мені відчинила двері й з порогу запитала: «Антоніно, що з тобою?»
У мене й так був упадок сил, виснаження через нервові потрясіння. Все розповіла про Богачукову тираду. Звісно, що мови не могло вже бути про якісь спільні пісні з поетом. І бажання не було».
«Тиша навкруги» у виконанні тріо Мареничів стала найпопулярнішим твором 1978 року в Україні. Поет–пісняр Вадим Крищенко закарбував цей заслужений успіх у своєму вірші «Співає тріо».
Крізь гострий ряск заглушеного залу,
Крізь висвисти естрадної юги
Вони прийшли і непомітно стали,
І зазвучала «Тиша навкруги».
Пливла замрія плинною рікою,
У співі давня зваба ожила,
Неначе Мати ніжною рукою
Торкнулася гарячого чола.
Зайшла зоря у пісню чорноброву —
Тремка зоря вишневих вечорів.
Аж прихилитись хочеться до слова,
В якій вогонь любові не згорів.
Донісся запах материнки й м’яти,
Три голоси — відлунь аж двадцять п’ять!
Напевно, щось велике треба мати,
Щоб змусить тишу людям заспівать!
Вадим Крищенко (1978 рік).
144