©
Випадок з образом "Конституції" Пилипа Орлика 1710 року в патріотичній свідомості - прекрасний приклад реалізації прийому анахронізації, тобто перенесення пізніших реалій на раніші (підміна контекстів), результатом чого стає бачення проминулої події як сучасної події.
Спочатку, що таке ця "Конституція" у своєму часі і для свого часу? Як показав колись історик права Микола Василенко у статті "Конституция Филиппа Орлика" (1929) такий вид юридичного документу - це типова ранньомодерна pacta соnventa («загальна угода») польських чи там угорських королів. Тобто, це такий різновид виборчої капітуляції, коли претендент на посаду (сюзерен) давав згоду в разі перемоги на виборах брати на себе певні зобов'язання щодо задоволення інтересів вибірників (васалів) або здійснення інших заходів у сфері внутрішньої чи зовнішньої політики. По-суті, така виборча капітуляція була засобом обмеження влади монарха (сюзерена).
Що "Конституція" Орлика теж pacta соnventa добре видно вже з назви документа. Повна її назва тогочасною українською канцелярською мовою така: "Договоры и постаnовлεnѧ правъ и волностεй войсковыхъ мεжи яснεвεлможнымъ εго милостю паномъ Филиппомъ Орликомъ новоизбраннымъ Войска Zапорожского гεтманомъ, и мεжи εнεральними особами, полковниками и тимъ жε Войском Zапорожскимъ с полною з обоихъ сторонъ обрадою утвεржεnnые и при волной εлεкції формалною присягою ωт того жъ яснεвεлможного гεтмана потверженnые року ωт Рождεства Христова αψί, м[εся]ца априля дня ε".
Кому в голову прийшло, що це конституція в сучасному розумінні цього слова? Ну, по-перше, це прийшло в голову тоді, коли ранньомодерна епоха вже закінчилася і, не перебуваючи в ній, до неї вже можна якісь і відношення вибудовувати з позиції її нерозуміння. А, по друге, вперше прийшло в голову переінакшити смисли "Пактів і постановлень" мабуть все таки Михайлу Драгоманову. Спочатку у "Політичних піснях українського народу» (1883) він ще тримається і ці «Пакти» називає лише «умовою». Але вже в «Чудацьких думках про українську національну справу» (1891) розпочинається: "Пакти" - це «запорізький нарис конституції України 1710 р., написаний під впливом Костя Гордієнка». Ну й далі пішло-поїхало. У Дмитра Донцова, в його "Історії розвитку української державної ідеї" (Вінниця, 1917) вже класичне: «Це була перша - в сучасному розумінні цього слова - конституція України». Михайло Грушевський теж спочатку тримався, тому в "Очерке истории украинского народа (1904) це лише «интересная хартия», але вже в "Ілюстрованій історії України" (1913) - «Конституційна хартія».
Отже, видно за яких умов "Пакти і постановлення" Пилипа Орлика стають в патріотичних головах "першою в світі конституцією". Для цього, справді, треба не знати справжніх реалій початку XVIII ст. і дуже хотіти переконати себе у своїй значущості для світової історії. А реалії були такі, що ідея якогось вищого закону (конституції), який стоїть над усіма видами інших законів ще не стала загальноприйнятою. Тому такі закони були просто відсутні, а якщо якісь поодинокі випадки їх існування все таки траплялися, то конституціями вони не називалися. Так, вищий закон республіки Сан-Маріно тоді називався «Біль про права» або Законодавчий статут (1600), а перша в Європі польська конституція називалася «Урядовий Закон» (ustawa rządowa) (1791). Слово ж «конституція» до основного закону країни було вперше прикладено американцями в Конституції 1787 р. А ось українських патріотів якраз і підкупила наявність у назві "Пактів і постановлень" латинського слова constituntiones (постановлення), яке вони розуміли лише в сучасному значенні цього слова і на підтвердження своїх уявлень навіть не перекладали його в назві документу, коли все інше перекладалося: "Пакти і КОНСТИТУЦІЇ прав та вольностей війська Запорізького...." (Угоди і постановлення - не те).
Ось так і працюють з виміром минулого шари неспеціалізованої свідомості пересічних українців-патріотів. Ну, а коли науковці будуть нахабно заперечувати "Конституцію" як вищу національну правду і робити свої напрацювання змістом історичної пам'яті, яка, в свою чергу, є основоположним елементом української колективної самосвідомості, так, вибачтне, у них нічого не вийде, бо у масової свідомості свої закони функціонування. Ну й буде все це розцінюватися, як підрив сили великого національного міфу українства. А в наших сучасних умовах, це ж вже, як не крути, питання національної безпеки.
485