© Salzburger Festspiele
Зальцбурзький фестиваль цього року виявився особливо контрастним: поряд із беззаперечними мистецькими успіхами критики побачили постановки, в яких режисерська концепція подекуди відсувала на другий план сам твір. Однією з головних подій став «Святий Франциск Ассизький» (Saint François d’Assise; Франція) Олів’є Мессіана у постановці Ромео Кастеллуччі.

«Святий Франциск Ассизький», Salzburger Festspiele
Луїс Ґаґо в El País назвав музику Мессіана та сценічне рішення Кастеллуччі «великим спадком» цьогорічного фестивалю. Оглядачка BR-KLASSIK Мерет Форстер описала постановку як «монументальну містику» й особливо відзначила її сильні образи — від випікання хліба та живих тварин до моторошного дощу з несправжніх мертвих птахів. Її висновок лаконічний: зрештою саме музика «рухає і зворушує». Financial Times запропонував значно стриманішу оцінку: видання назвало виставу «випробуванням на витривалість», зауваживши, що з антрактами вона триває близько шести годин і п’ятнадцяти хвилин, а величезний масштаб не завжди переходить у переконливе музичне переживання.

"Подорож до Реймса», Salzburger Festspiele
Не менш полярною виявилася реакція на інші прем’єри. «Подорож до Реймса» (Il viaggio a Reims; Італія) Джоаккіно Россіні в постановці Баррі Коскі Бернгард Нойгофф із BR-KLASSIK назвав «кількома годинами першокласної втечі від реальності»: критик хвалив темп, ансамбль, комедійну точність і безперервну сценічну енергію. Луїс Ґаґо в El País був значно суворішим, побачивши у виставі передусім шоу, сконструйоване навколо Чечілії Бартолі.

«Аріадну на Наксоccі", Salzburger Festspiele
Ще різкіше він оцінив «Аріадну на Наксоссі» (Ariadne auf Naxos; Німеччина / Австрія) Ріхарда Штрауса у постановці Ерсана Мондтаґа, назвавши її постановкою, яку легко забути. Йоганн Ян у BR-KLASSIK охарактеризував музично-сценічний результат як «Аріадну із затягнутим ручником», тоді як Елеонора Бюнінґ у Salzburger Nachrichten вважала, що «феєрверк видовищних зовнішніх ефектів» не замінив притаманних твору витонченості та іронії. На цьому тлі «Фауст I» (Faust I; Німеччина) Йоганна Вольфґанґа фон Ґете у постановці Ульріха Раше отримав серйознішу критичну рецепцію: Еґберт Толль у Süddeutsche Zeitung назвав виставу «суворим психологічним концентратом», хоча й додав, що режисер не до кінця послідовно розвинув власну ідею.

«Аріадну на Наксоccі", Salzburger Festspiele
Окремою темою стала присутність штучного інтелекту в «Аріадні на Наксосі» (Ariadne auf Naxos; Німеччина / Австрія). Мондтаґ переносить дію на Марс, а у великому сценічному ілюмінаторі з’являються космічні кораблі, марсіанські пейзажі та фантастичні небесні світи; офіційна програма фестивалю підтверджує авторство відеоряду Александера Панньє. Андреас Клеуі в Nachtkritik зауважив, що відео радше «дублює афекти», ніж вступає з музикою і драматургією в продуктивну напругу. Водночас саме Міхаель Атцінґер в Orpheus Magazin прямо згадує використання ШІ: іронічно зауважує, що «ШІ робить усе, що може», але самих барвистих образів замало, завершуючи метафорою про «подорож на Марс економкласом». Таким чином, дискусія вийшла за межі однієї постановки: питання полягає вже не в тому, чи доречний ШІ на оперній сцені як такий, а в тому, чи здатна технологія стати самостійною частиною режисерського мислення, а не лише виробляти видовищне цифрове тло.

Salzburger Festspiele
102