©
Главная теоретическая ошибка современных украинских философов в оценке росс.- украинской войны.
--------------------------------------
Главное послание современных украинских философов-деколонизаторов (Володимир Ермоленко, Вахтанг Кебуладзе и др.= рекламная пауза!!!!!!❤️ Дорогие украинские друзья-философы, ну почему только я рекламирую наших великих сограждан?) западным политикам – это послание о важности в ситуации российской военной агрессии в Украине пересмотреть сложившееся в начале и в середине 21 века в европейской философии (в частности, в философии Деррида и Хабермаса) понятие войны как исчезающей из сферы европейской политики. Коротко их аргумент таков: если европейские либеральные демократы преодолеют свой страх перед войной и признают, отдавая отчет в характере современной украинской войны, актуальность понятия войны, а не мира для современной западной политики и культуры, или - в терминах украинских философов - актуальность понятия агона, а не понятия агоры (на которое ориентированы, по их мнению) западные (кроме Трампа) интеллектуалы, то в таком случае их поддержка Украины в ее нынешней войне с Российской империей будет способствовать не только укреплению их собственной безопасности, но и восстановлению - с помощью украинской истории - своей "истинной" европейской идентичности как "рыцарской". Для этого и надо признать для себя самих ценности украинских "агональных" философии и культуры.
Однако это послание европейским философам не учитывает тот момент самоидентификации западных демократий, отмечаемый, в частности, Ханной Арендт, что понятие "агоры" в западной философии не противопоставляется понятию "агона", но уже включает его в себя имманентным образом. Другими словами, модус антагонизма всегда уже присутствует в структуре агонизма как базовой для традиции западных представительских либеральных демократий.
Возможно, представители современных украинских элит в сфере культуры и философии должны переосмыслить понятие войны имманентным ей способом - то есть так, как война происходит на самом деле = на уровне реальных жизней украинского народа в этой иррациональной и жестокой ситуации выживания нас всех сегодня? Иначе говоря, осмыслить войну как такое Реальное, которое сопротивляется любым способам рациональных символизаций ужаса происходящего? Очень надеюсь, что такой мыслительный сдвиг в украинской философии всё-таки произойдет.
Довідка: Жеребкіна Ірина Анатоліївна (9 квітня 1959, Ніжин) ― українська гендерна дослідниця, директорка Харківського центру гендерних досліджень, основна редакторка журналу «Гендерні дослідження» та професор кафедри теорії культури та філософії в Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна, доктор філософських наук з ухилом до постмодернізму.
Коментар W: хоча позиція інтелектуальних самодурів, як правило, ледь помітна (який саме сенс ховається за манерним пишномовством - це, зазвичай, відомо тільки самим авторам таких висловлювань), варто звернути увагу на «послідовність» реаніматорів лицарського дискурсу. Так, у різноманітних інтерв'ю, що рясніють експресивною та повчальною риторикою, розрахованою - за рівнем "переконливості" - на учнів молодших класів, В. Кебуладзе формулює абсолютно протилежні від лицарської етики моделі ставлення до ворога, переходячи подекуди на мову, яка є характерною ознакою дискурсів расизму та геноциду (див. останнє його інтерв'ю УП, масштаби концептуальної претензійності якого нагадують манеру відомого інтерпретатора «переписки Энгельса с Каутским»). Проте певна схожість «лицарського етосу» і сучасних кабінетно-кафедральних «патріотів» усе ж таки проглядається. У дослідженні М.Оссовської «Лицар і буржуа» вказується, серед іншого, на негативний відтінок лицарського індивідуалізму - лицарі часто надають перевагу міркуванням власного престижу перед спільним інтересом, "турботі про збереження власного обличчя - турботі про долю бойових соратників. Так, Ахілл через особисту образу міг наразити військо ахеян на загрозу розгрому, Роланд не попросив про допомогу, не бажаючи виглядати боягузом, що скінчилося загибеллю його загону, а король Арагона Педро II відмовився від вигідної воєнної позиції, щоб супротивник не подумав, начебто він боїться, внаслідок чого все військо Педро II загинуло". До цих історичних прикладів слід додати, що згадані герої епосів і реальних історичних подій усе-таки були учасниками бойових дій, тоді як наші "повчальники Європи" зайняті винятково виробленням слів, повчальний сенс яких спрямовано не на себя любимого (інакше вони б віщали про це, як і личить справжнім лицарям, знаходячись в окопі), скільки на інших - на європейців, що омещанилися, та на справжніх військових, котрі «потребують» артикуляції додаткових мотивів. Слово «потребують» узято в лапки, оскільки важко собі уявити, хто з людей, які реально воюють, здатний сьогодні приділяти серйозну увагу цій просоченій нафталіном концептуалізації. Саме на цьому й наполягає І. Жеребкіна - реальний жах війни не може бути символізовано та концептуалізовано, це сьогодні наявний факт. Значною мірою війна тому й стала можливою, що на перехрестях інетелектуальних битв її перспектива часто залишається позбавленою реального наповнення подією - елементом конструкції les intellectuels pompeux зі збідненною фантазією.
Справді «лицарське», як зазначає автор згаданої спеціальної монографії, це і є нехтування реальним на противагу випинанню власної велемовної пози. У цьому сенсі наші концептуалісти - справжні лицарі.
6162